Перші п’ять років – головний режисер Олександр Петрович Король. Він заклав фундамент театру. Багато його естетичних принципів і зараз залишаються для трупи дороговказом. Родом із 1980-х улюблені досі музичні казки «Терем-Теремок», «Муха-Цокотуха», «Кицьчин дім». Вигадана групою акторів дитяча вистава «Терем-Теремок» після обробки Олександром Петровичем засяяла феєричними барвами і стала візитівкою ТЮГу, еталоном наступних постановок для малечі. Отже, вони мають бути яскраво-видовищні, з цікавим ігровим рішенням, ліричні, музичні, зі щирістю у спілкуванні з юними глядачами. Цей секрет їхнього успіху начебто відомий всім, але нашому театру, можна сказати без зайвої ніяковості, вдається втілити на сцені всі його складові одночасно і досягти бажаного результату.

У кожному періоді історії Запорізького ТЮГу були знакові вистави. Перша з них - «Драматична пісня», яка 20 листопада 1979 року засвідчила про народження нового театру. Це була палка розповідь про Павку Корчагіна (актор Віктор Кошель), який для багатьох поколінь радянської доби був символом мужності, стійкості і жертовності. Смію припустити, що Олександр Петрович обрав саме цю п’єсу, бо новостворена трупа на 90 відсотків складалася з молодих, сповнених ентузіазму акторів. Кому ж, як не їм, розповідати про героїзм та гарячу віру молоді в світле майбутнє! До речі, актори, котрі приїхали у Запоріжжя після закінчення Київського та Харківського театральних ВУЗів, жили в гуртожитках, їх побут був погано облаштований, але вони зовсім на це не зважали. Як колись ті перші комсомольці, вони прагнули творити новий світ... Новий театр!

Ця "ідеологічно правильна" (як вважалося за радянських часів) п’єса виявила дивовижну здатність режисера О.П. Короля перетворювати пропагандистську драматургію на життєву й достовірну. Шаблонні конфлікти - на справжні, психологічно мотивовані і виправдані, колізії. Він умів впустити життя в трафаретні портрети, за схематичним начерком роздивитися живу людину. Наприклад, вистава-суд «Призначення» В.Долгих про останні дні життя Олександра Ульянова (цю роль зіграв Володимир Голяк). Йдеться про революціонера-народовольця, котрий скоїв замах на російського царя і за те був страчений через повішення. Дія вистави загострена на вирішення майже романтичного конфлікту. Режисеру вдалося створити художньо цілісну картину, поєднавши психологічно довершені образи героїв, яких грали заслужена артистка України Надія Бережна, Віктор Гончаров, Анатолій Лобанов, Віктор Попов, Надія Ященко, Галина Страхарчук) із публіцистичною патетикою, гротеском (у показі чиновників царя: їхні ролі виконували Валерій Невєдров, Ігор Тарасов, Юрій Третьяк). Режисер зумів сполучити героїчну символіку з іронією. Юні глядачі, які приходили у запорізький Палац культури «Титан», зал якого вміщує одночасно 700 осіб (там у той час показував свої вистави ТЮГ), - немов зачаровані не могли відірвати погляду від сцени. Надзвичайно напружений ритм, чітка зміна подій не давала їм перевести дихання. Хоча на деяких інших виставах, цей "організований", але не привчений до театру глядач, як то кажуть, зносив дах своїм галасом.

Олександр Петрович Король вважав, що «театр - не розвага,.. театр – це співрозмовник». Він стверджував: «Ми не можемо виховувати молоде покоління лише гаслами і деклараціями, що злітають з вуст акторів. Ми повинні вести за собою юного глядача за допомогою поезії на сцені. Впливати на його настрій, думки, ставлення до життя високою поезією, що окрилює».

У перший період існування театр не встиг долучитися до класичної драматургії, про яку мріяли і головний режисер, й актори. Однак їм вдалося піднятися до тонкого психологізму, порушити вічні морально-етичні проблеми, заглибитися в людські душі, в переживання та стосунки у виставах за сучасними п’єсами - як от «Ніч після випуску» В.Тендрякова, «Банка згущеного молока» Я.Верещака, «Вибір» А.Дударєва.

Впевнена, що й сьогодні форма та вирішення вистави «Банка згущеного молока», поставленої О.Королем, виглядала би сучасною. Жанр спектаклю тоді був визначений як репортаж-попередження, зараз скоріше за все це був би трилер. Три новели розповідали історії трьох хлопців, котрі опинились у виховній колонії суворого режиму. Це була "вистава у виставі", яку мали розіграти в колонії. На сцені нічого зайвого - лише груба лавка, як місце зустрічей, роздумів, лавка підсудних, та рухлива ферма замість нар. Й ударна установка, що своїм музичним супроводом створювала напружено-лютий настрій дійства. О.Король взагалі любив вільний сценічний простір та лаконічність оформлення, і в цьому його однодумцем і співавтором був перший головний художник театру Юрій Юхимович Жолудєв.

Слід згадати, що разом із О.Королем Театр молоді в ті роки "зрощували" перший директор Іван Бєлєнький, другий директор (з 1980по 1988 рр) Олесандр Заїка, режисер Микола Захаренко. Важко також переоцінити внесок Миколи Попова – першого завідуючого музичною частиною, першого композитора, першого та єдиного диригента маленького театрального оркестру, в якому грали багато гарних музикантів (серед них, зокрема, був відомий нині український композитор Д.Савенко). Згодом в колектив прийшли молоді режисери Володимир Марченко та Микола Нестулій. Назвемо також першого завліта Ірину Надєєву, першого педагога Тетяну Курощепову, працівників виробничих цехів, які й зараз продовжують працювати в театрі: директора-распорядника Тетяну Прохорову-Фортус, реквізитора Ольгу Балан, швачок Наталю Онищенко й Наталю Тулупов. Та доповнимо когорту перших акторів. Адже, як казав О.Король: "Головна фігура в театрі - актор. Й останнє слово - завжди за актором". Крім уже названих вище, серед "піонерів" були Анатолій Тихомиров, Інна Яновська, Тетяна Єрентюк, Анатолій Ященко, Валерія Лютинська, Тетяна Кондратюк, Олександр Тимошевський, Володимир Пионткевич, Віктор Савченко, а згодом прийшли Дмитро Московцев, Сергій Цевельов, Любов Фриган, Геннадій Фортус, Наталія Середа, Наталія Вощілова, Євгений Козьмик, Максим Березнер, Олександр Виженко, Олег Швець та інші.

За радянських часів п’єси, взяті до постановки, затверджувалися в управлінні культури й узгоджувалися з ідеологічним відділом обкому партії. Олександру Петровичу доводилося йти на певні хитрощі. Так було з постановкою сатиричної комедії В.Маяковського «Баня», де висміювалися усілякі керівники й чиновники. Король прийшов до управлінців і сказав, що хоче поставити п’єсу великого поета-революціонера В.Маяковського та подав текст для ознайомлення. П’єсу читати не стали: знаємо, мовляв, такого – ставте. Потім змушували переробляти, змінювати… «Баня» була визнана творчою удачею на гастролях театру в Ростові–на-Дону... А от самостійна робота акторів «Качине полювання» була заборонена до показу, бо автором п’єси був "антирадянський" (як вважалося) О.Вампілов. Певного тиску зазнав і спектакль «Банка згущеного молока", оскільки розповідь про підліткову злочинність – нібито "перебільшення". Виникли проблеми, коли в сценічному оформленні вистави «Вибір» партійні цензори побачили ікону. А іноді режисери змушені були зміщувати акценти, щоб поставити цікаву та глибоку драматургію.

Наприкінці 1984 року головним режисером ТЮГу був призначений Ігор Борис. Розпочався другий період в історії Запорізького театру молоді. Уперше в його репертуарі з'явився В.Шекспір, а саме - трагедія ««Ромео та Джульєтта» (постановка І.Бориса, композитор М.Попов, хореограф А.Гладун, художник І.Кохан, в головних ролях В.Голяк, В.Лютинська, В.Кошель, Г.Фортус, В.Невєдров). Критики неоднозначно оцінили виставу, але робота над такою потужною драматургією завжди сприяє розвитку акторів та режисерів. Також цікавим експериментом виявилася постановка І.Борисом музично-хореографічного дійства за поемою Є.Євтушенка «Мама і нейтрона бомба».

1985 рік ознаменувався, без перебільшення, доленосним приїздом у Запорізький ТЮГ режисера-дипломника Володимира Клименка, більш відомого як Клім). Його запросили на постановку вистави «Скуті одним ланцюгом» Н.Дугласа і Г.Сміта. Доробляти виставу приїхав учитель Кліма - на той час надзвичайно авторитетний у театральних колах видатний режисер Анатолій Васильєв. Оновлення театральної лексики, незвичний засіб існування акторів на сцені, нові прийоми, що використовував А.Васильєв підхопили його учні. Приїхавши до Запоріжжя, Клім захопив акторів ТЮГу новою театральною ідеологією, новим мисленням і розумінням акторського мистецтва, різноманітними оригінальними тренінгами. На багато років зав'язалася творча дружба з цим режисером та співпраця із ним.

Також саме в 1985 році заявив про себе як про режисера Геннадій Фортус. Маючи режисерську освіту, він певний час працював актором. Але здійснивши свою першу постановку «Салют, дінозаври!» В.Малягіна, він привернув до себе увагу й отримав схвальні відгуки на Одеському фестивалі молодої режисури.

У 1987 році на посаду головного режисера прийшов Євген Головатюк. Поставлена з розмахом повномасштабна і пафосна вистава «Так переможемо!» прозвучала як остання спроба виправдати Жовтневу революцію та її діячів. А рік по тому Є.Головатюк втілив у театрі філософську драму за романом Ч.Айтматова «Плаха». І це вже було спробою через призму історії людей та вовків - осмислити людську природу, знайти відповіді на вічні запитання: що таке добро і зло, людяність і жорстокість. Вистава недовго затрималися в репертуарі, хоча в ній були присутні цікаво розроблені мізансцени й епізоди, гарні акторські роботи і порушувалися серйозні моральні проблеми.

А от започаткована Євгеном Головатюком Мала сцена діє по сьогодні. Перша вистава «Я стою біля ресторану», де грали Любов Фриган і Віктор Кошель, стала сенсацією і викликала у Запоріжжі справжній театральний бум. На Малій сцені яскраво й по-новому розкрилися актори Наталія Вощилова, Надія Стадниченко, Тетяна Єрентюк, Віктор Гончаров, Олександр Виженко.

В 1987 році до театру прийшов молодий режисер Віталій Денисенко. Його вистави одна за одною заявляли про появу талановитого митця, який уміє мислити по-сучасному. У 1988-му, за тогочасним пошестям, проходять вибори головного режисера. Колектив більшістю голосів віддав перевагу Віталію Івановичу Денисенку. Це було майже неймовірно, бо завжди головних режисерів призначали «згори». Тоді ж театр «подорослішав», перетворившись на Театр молоді з метою дещо відійти від «дитячого» репертуару, зайнятися більш складними «дорослими» проблемами. Відтоді на його афіші поруч бачимо два найменування - ТЮГ і Театр молоді.

Театрознавець Валерій Гайдабура писав, що Віталію Денисенку дісталася «унікальна трупа, де всі талановиті як у роздріб, так і в цілому». За сімнадцять років, коли головним режисером був Денисенко, з’явилося багато знакових для театру вистав: його особистих і запрошених режисерів. З постановок Віталія Денисенка найбільш успішними були «Мауглі» за Р.Кіплінгом, «Езоп» Г.Фігейредо, «Панночка» за оповіданням М.Гоголя "Вій", «Добрі наміри» за одноактівками А.Чехова «Ювілей» та «Пропозиція», «Королівський особняк, «Публіці дивитися забороняється» Ж.Марсана, «Безіменна зірка» М.Себастіану. Більшість вистав В.Денисенко створив в творчому тандеме з чудовою театральною художницею Іриною Кохан.

Вистава «Великі Неронії» Е. Радзінського про тирана Нерона (цю роль грав артист Максим Березнєр) викликала діаметрально протилежні відгуки. Одні вважали її занадто відвертою в показі зла, їм здавалася недостатньо розкритою філософська думка про вічну боротьбу добра зі злом, що точиться в людині. Інші стверджували, що це «емоційний вибух» і переживали під час вистави справжній катарсис. Відтак у "Великих Нероніях" звучала прекрасна музика Миколи Попова, яка єдина говорила про любов.

Віталій Денисенко створював образні, видовищні вистави, насичені багатозначною сценічною символікою, використовуючи відверті ігрові прийоми. Ритуально-медитаційна вистава «Мауглі» розповідала історію Джунглів. Ліани- мотузки, на яких літав Мауглі (Володимир Голяк), звисали зі штанкет. Чарівне коло посеред сцени - священне місце шамана, продовж вистави перетворювалося на сонце, корзину, диск, під яким проходила ініціація Мауглі. Чудові образи створили Надія Чабан (Багіра), Олег Швець (Шерхан), Віктор Гончаров (Балу), Сергій Цевельов (Табакі), Анатолій Ященко (шаман) та інші.

Складна режисерська й жанрова архітектоніка, чітко продумана й вишукана, відзначала виставу «Езоп» на Малій сцені Театру молоді. Учасники постановки одночасно грали давньогрецьких акторів і персонажів історії про байкаря Езопа, віртуозно переходячи з одного образу в інший. Вдало були знайдені метафори. Зокрема, вода в тазу символізувала гроші. В тазу омивали ноги гостю. В нього стрибав зі скелі Езоп (спочатку цю роль грав Валерій Невєдров, потім Максим Березнєр) - і символ свободи, "скеля для вільних людей", створена на очах глядачів з повозки мандрівних акторів, теж перетворювалася на ілюзію. Лати персонажів ставали кубками без дна, символізуючи ріки випитого вина тощо. Веселощі й дотепи поєднувалися з гострою тугою за свободою, якою тоді жило суспільство. У виставі оспівувалася справжня краса людини, що проявляється в людяності й розумі. Кілька років тому оновлений «Езоп» повернули в репертуар театру.

Прем’єра вистави-притчі «Панночка» Н.Садур за оповіданням М.Гоголя «Вій» відбулася в залі, який нині належить Запорізькому центру молоді. Її побудова була схожа на циркову: кругла сцена-манеж, довкола - ряди для глядачів. Незвичайна сценічна площадка дала режисеру можливість створити таємниче й чаруюче дійство. Воно теж було насичене ритуалами: кохання і відспівування. Іронічній гумор та фантасмагорія поєднувалися у "Панночці" зі спробою осмислити, що є людина, оцінити її моральні якості. Виставу завершував сильний емоційний фінал: Хома Брут, якого грав Володимир Голяк, знімав недогарок свічки, зливав віск у долоню, і віддавав її глядачу. Дванадцять чи п'ятнадцять опалених свічок. З останньою запаленою свічкою по високо піднятому помосту він уходив у вічність.

За часів Денисенка до театру майже щороку приїжджали запрошені на постановки режисери, талант яких, безумовно, вплинув на розвиток театру. Московський режисер Андрій Дрознін поставив легендарну п’єсу М.Ердмана «Самогубець», де грав блискучий акторський склад: Анатолій Ященко, Галина Страхарчук, Любов Фриган, Ніна Неведрова, Сергій Цевельов, Анатолій Тихомиров, Геннадій Фортус, Олег Швець, Максим Березнєр, Віктор Гончаров, Наталія Вощілова, Олександр Виженко, Костянтин Грабко.

«Жертвопринесення» В.Малягіна, друга постановка Дрозніна, була цікава за формою. Чіткий суровий ритм вводив глядачів у країну давніх ацтеків, котрі в жертву богові Сонця вбивали щодня сім невинних дівчат і хлопців. Величний храм жорстокого бога створила на сцені Ірина Кохан. Він вражав своєю могутністю і красою, як і ритуальні костюми.

Учень Георгія Товстоногова, ленінградський режисер Володимир Волков запропонував для постановки хрестоматійну п’єсу Д.Фонвізіна «Недоросль». Але обійшовся з нею надзвичайно сміливо. Вистава мала назву «Пригоди комічних скотів». По суті, Волкову не був цікавим результат - вистава як така. Його приваблював сам процес творчості, вигадки, імпровізації, перетворення класичного твору на сповнену справжніми почуттями і думками драматичну історію сімейства Скотиніних. В Запорізькому театрі молоді він знайшов акторів, готових до експериментів. Режисер змушував їх позбутися штампів, напрацювань, легко входити і виходити з образу, перевертав, руйнував стереотипне бачення класики. Цікаві образи там створили Інна Яновська, Анатолій Ященко, Євген Козьмик, Олександр Цвєтков, Андрій Косодій й інші.

Режисер із Донецька Володимир Балкашинов поставив дві вистави: перший в театрі мюзикл «Чао!» В.Ільіна (в головних ролях були Валерія Лютинська і Володимир Голяк) та «Викрадення Джонні Дорсета», де надзвичайно динамічне, бешкетне дійство створювали Інна Яновська, Віктор Гончаров і Анатолій Ященко.

Петро Ластівка, режисер із західної України, своєю постановкою «Приборкання норовливої» В.Шекспіра викликав завзятих театралів справжню бурю й запеклі суперечки. Одні галасували, що «це не Шекспір!», що це надто брутально. Інші стверджували, що саме таким був фарсовий Шекспір: дотепний, блискучий, відвертий! Вистава мала шалений успіх, в ній сяяли актори Надія Чабан (Катарина), Олег Швець (Петруччо), Валерія Лютинська, Володимир Голяк, Сергій Цевельов, величезний успіх мав дует акторів Анатолія Ященка і Максима Березнєра. А, так би мовити, на десерт Петро Ластівка поставив на Малій сцені «Гру в самогубство» (де сполучив п’єсу Е.Олбі «Що сталося в зоопарку» й оповідання І. Хантера «Випадок у підвалі»). Ця вистава була на двох акторів: Анатолія Ященко і Володимира Голяка. На міжнародному фестивалі «Добрий театр» вона зібрала мало не всі призи, в тому числі Гран-прі. Обидва актори після цього отримали запрошення в московський театр, але один залишився в Запоріжжі, а другий поїхав до Києва.

Київський режисер Микола Карасьов втілив на сцені класичну п’єсу Д.Фонвізіна «Бригадир», яка перетворилася на яскраву гротескову комедію «Кумир душі моєї, або Руські парижанці». Ця постановка буквально розійшлася в Запоріжжі на цитати. В ній грали Надія Стадниченко, Володимир Голяк, Віктор Гончаров, Тетяна Єрентюк, Максим Березнєр, Сергій Цевельов, Олена Денисенко. Дуже вдалим було оформлення вистави, що створила Тетяна Власенко: яскраві м’які, матраци, які висіли, лежали, створюючи ватяну, задушливу атмосферу брехливого, лицемірного світу, та стилізовані під ХVІІІ ст. костюми.

Театр молоді дуже важко пережив 1990-ті роки. Гостро давалася взнаки відсутність власної сцени та коштів на постановки, складним було матеріальне становище акторів і решти членів колективу (втім, як у всіх людей у ті часи). Але ніколи у трупи нашого театру не зникало бажання грати, творити, радувати глядачів.

У середині 1990-х Геннадій Фортус відкрив при Театрі молоді студію «Бенефіс». Для початку він здійснив дві чудових, добре продуманих і побудованих, з відмінним акторським ансамблем постановки: «Циліндр» Е.Де Філіппо і «Месье Амількар» І. Жаміака. До того Геннадій Вадимович, попри свою професійну режисерську освіту, працював у театрі актором. Займатися режисурою він мав змогу лише вряди-годи. Та зі студії "Бенефіс" почалась по-справжньому діяльна історія режисера Фортуса.

Її відкриття і першу постановку – комедію «Циліндр» – глядачі сприйняли із захватом. Бо мчатися до театру в негоду або передзвонювати, щоб почекали, бо переплутано адресу, можна тільки з гарячим бажанням побачити виставу.

«Месье Амількар» мав ще більший успіх. По-перше, режисер змінив жанр вистави: зазначена автором як комедія, вона переросла в трагікомедію. Повірити в щирість іншої людини, справжність її почуттів дуже складно, якщо одного разу обманувся і наразився на лицемірство. Народився витончений, дивовижний за атмосферою спектакль: у беззвучному, глибокому, порожньому просторі лунала тремтлива нота печалі. Блискучим був ансамбль акторів, які відтворили на сцені непоказний біль людської душі: Володимир Голяк, Надія Ященко, Надія Стадниченко, Віктор Гончаров, Анастасія Макаренко, Андрій Косодій. Зараз вистава після певної перерви повернулася на сцену. Набрала сил обдарована молодь - і виникла можливість відновити вдалу постановку. Тепер достовірно і тонко передають найпотаємніші душевні переживання заслужені артисти України Марія Нестулій, Станіслав Шкляренко, Любов Фриган, Юрій Драненко, Олександр Фортус, актриси Валерія Лютинська і Маріанна Фортус.

Невдовзі Геннадій Фортус уже в ролі режисера Театру молоді (до того, нагадаємо, він працював тут як актор), здійснив постановку ексцентричної комедії Ж.Ануя «Генерали у спідницях», в якій ішлося про фемінізм і «жіночий опір». Режисер представив на сцені божевільний світ, де діє диктатура жінок. Вистава захоплювала неординарними і навіть епатажними мізансценами, гумором, динамічною побудовою та філософською думкою. Режисер Геннадій Фортус завжди ретельно працює з акторами над створенням характерів персонажів, домагаючись точного відтворення та нюансування. У цій виставі вражали яскраві, колоритні, "смачні" образи, що їх створили Надія Стадниченко, Олег Швець, Віктор Гончаров, Інна Яновська, Ніна Щербакова, Олександр Цвєтков, Андрій Косодій, Олена Денисенко.

Ця дотепна постановка завершила історію Малої сцени на бульварі Центральному, 4, бо театр переїхав в інше приміщення, відоме під назвою "колишній Будинок політпросвіти" (нині Центр молоді), який тоді обіцяли реконструювати для його потреб.

У 2001 році Геннадій Фортус випустив одну зі своїх найкращих вистав – драму «Вальс випадку», де зіграли заслужені артисти України Любов Фриган і Віктор Гончаров. Емоційно сильна, вона змушувала задуматися над тим, як ми живемо, над власними вчинками і думками. "Вальс випадку" дотепер із успіхом іде на сцені Театру молоді в потужному акторському виконанні заслужених артистів України Любові Фриган і Максима Березнєра.

У тому ж році був створений дитячий мюзикл «Пригоди в країні МДД» як вільна фантазія на тему вірша Корнія Чуковського «Мийдодир». З гумором і задоволенням дорослі творчі люди, згадавши своє дитинство та сприйняття дитячої поезії радянської доби, вигадали сучасний веселий мюзикл. Режисер Геннадій Фортус разом із завідуючою літературною частиною театру Надією Петренко написали текст. Композитор Микола Попов придумав музику-посмішку. Яскравий ігровий майданчик оформив художник Владислав Кутуєв, а хореограф Сергій Степанов вигадав цікаву хореографію. Розіграли «Пригоди в країні МДД» перші студенти Геннадія Фортуса, який паралельно з роботою в театрі викладав акторську майстерність у Запорізькому національному університеті. Крім того, саме у цій виставі вперше виступив у головній ролі зовсім юний школяр Олександр Фортус - майбутній провідний актор нашої трупи.

У 2005 році Геннадій Фортус став художнім керівником Театру молоді. Водночас театр нарешті отримав приміщення: в його власність був переданий колишній Будинок культури будівельників. Почали мити, чистити, перебудовувати і, головне, насичувати стіни БК магічним театральним духом.

Тоді в інтерв’ю газеті «Індустріальне Запоріжжя» Геннадій Фортус озвучив свою творчу програму: «Я хочу повернутися до витоків нашого театру: це казки, це діалог з молоддю». Невдовзі були відновлена «візитна картка» ТЮГу – музична казка «Терем-Теремок». Цікавою була символічна «передача естафети». Вирішили, що спочатку казку зіграють її перші виконавці: заслужені артисти України Володимир Голяк і Любов Фриган, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Фортус, актори Валерія Лютинська, Наталія Середа, Дмитро Московцев. Була зима, все завалило снігом. Здавалося: ніхто не прийде. Для дітей занадто холодно, а дорослі навряд чи зацікавляться дитячою казкою. Прийшли! Серед глядачів були ті, хто дивився виставу в дитинстві. Цього разу вони прийшли зі своїми дітьми. Актори старшого покоління зіграли "Терем-Теремок" напрочуд завзято і весело. Це стало для них "грою в юність". А вслід за ними вже четверте акторське покоління прийшло в цю чудову виставу.

Актриса Валерія Лютинська, перша виконавиця ролі Мухи-Цокотухи, відновила однойменний мюзикл за віршами К.Чуковського. Згодом вона ж повернула на сцену «Кіцьчин дім» С.Маршака. Інтонаційно точну, по-справжньому театральну музику до обох вистав написав заслужений діяч мистецтв України Миколи Попова.

Прагнення художнього керівника Геннадія Фортуса «повернути театр дітям» повністю реалізувалося. Зараз театр має різнобарвний дитячий репертуар. Кожну суботу і неділю театр наповнюється галасом малечі, що приходять з батьками на виставу. А після «Веселе чаювання» - гра з акторами і частування. З’явилися вистави для середнього та старшого віку дітей: «Тринадцята зірка», «Рудольфіо», «Я не прощаюся», «Гру закінчено», «Ріка на асфальті».

Відродили в театрі й милу комедію «Квадратура кола» В.Катаєва (вистава вийшла в 1981 році, режисер-постановник М.Захаренко). «Що таке любов і що потрібно для міцного шлюбу?» - це питання однаково хвилює молодих людей 1920-х років і їхніх сучасних ровесників. Та для теперішнього глядача, як і для мудрого автора комедії, неймовірним і курйозним виглядає аж надто раціональний погляд «свідомих» комсомольців на шлюб і кохання.

55 спектаклей було поставлено за чотирнадцять років, що Театр молоді працює в своєму нинішньому приміщенні під орудою Геннадія Фортуса. У цьому творчому набутку можна виділити його роботу з класичною драматургією: «Не тільки про Гамлета» за В.Шекспіром, «Романтики» Е.Ростана, «Танго» С.Мрожека, «Двоє на гойдалках", а також з п'єсами сучасних авторів: «Ріка на асфальті», «Рудольфіо», «Загадкове нічне вбивство собаки», «Розпусник», «Жінка в стилі осінь».

Незвичайна трактовка Геннадієм Фортусом хрестоматійної трагедії В.Шекспіра «Гамлет» зробила виставу «Не тільки про Гамлета» неординарним явищем. Фортус змістив увагу глядачів з Гамлета, сконцентрувавшись на Клавдії (арт. Олег Швець). У двобої між наслідним принцом і його дядею режисера зацікавила мотивація, логіка, роздуми останнього. Шекспір давав такі можливості: навіть відомий монолог Гамлета певною мірою перегукується з монологом-роздумом Клавдія. У цій великій трагедії Геннадій Фортус дав потужний старт своїм учням Станіславу Шкляренку і Геннадію Широченку, які грали Гамлета, а також Марії Нестулій і потім Олені Бєлан - в ролі Офелії, Юрію Драненку - в ролі Горація й іншим. Партнерство з такими досвідченими акторами, як Любов Фриган, Віктор Гончаров, Олег Швець, Олександр Цвєтков у складному драматичному матеріалі і незвичайній за формою виставі, безперечно, збагатило молодих акторів. Вистава запам'ятався й образно-експресивною хореографією Сергія Степанова.

П’єса «Жінка в стилі осінь» В.Дьяченка була написана як монолог. У режисера Геннадія Фортуса навколо головної героїні у блискучому виконанні заслуженої артистки України Любові Фриган, під химерним покривалом Королеви Меб (художник Тетяна Власенко), існували "її мужчини": чоловік (Геннадій Широченко), син (Юрій Драненко), коханець (Віктор Латишев) і навіть кіт (Петро Желев). У магічно-страшній атмосфері розгорталась сумна історія жінки, єдине призначення якої - любити.

Витончено, з доброю посмішкою щодо романтичних ідей молоді Геннадій Фортус втілив комедію Е.Ростана «Романтики». Дійство посувається в манері легкої гри, наповнюючи зал світлом, коханням, духом молодості. Цікаве сценічне оформлення створила Тетяна Власенко. Чарівна скринька відкривала місце дії, де все рухалось: стіна між закоханими, портшези, вазони... Танцювали навіть дерева!

Є п’єси, які Геннадій Фортус мріє поставити протягом багатьох років. Деякі мрії здійснилися: у репертуар Театру молоді увійшли його постановки «Ріка на асфальті» Д.Ліпскерова і «Рудольфіо» за В.Распутіним. «Ріка на асфальті» - пронизлива історія хлопця, котрий впав у відчай і готовий до самогубства. На фестивалі-конкурсі "Січеславна" на вищу театральну нагороду Придніпров’я критики зазначали гармонійність і цілісність постановки, її високу тональність, точну розробку характерів, ансамблевість. Першими виконавцями героїв вистави були артистка Анна Симонова і заслужений артист України Юрій Драненко. Зараз в ній із успіхом грають артисти Дар’я Чебаненко та Назар Баранніков.

П’єса С.Мрожека «Танго» належить до «театру абсурду». Складний художній напрямок, суперечлива дія, масивний матеріал... Виникає питання: чи треба таку п’єсу брати в репертуар? Для цього слід мати велике бажання і сміливість. Режисер Фортус ризикнув – і здійснив постановку. Велика насолода та серйозна школа - працювати з таким матеріалом. Вистава викликала неоднозначні відгуки, але стабільно збирає глядачів уже протягом двох років. Отже, порушені автором і поставлені режисером вічні питання про цілі життя, людські комплекси, тривоги і страхи дійсно хвилюють глядачів. Багатогранні образи створили у цій виставі заслужені артисти України Сергій Цевельов, Олександр Фортус, Марія Нестулій, Максим Березнєр, Станіслав Шкляренко, артистки Інна Яновська, Валерія Лютинська та Маріанна Фортус.

Філософські роздуми про мораль і людину у звабливій ігровій формі звучать у поставленій Геннадієм Фортусом комедії «Розпусник» Е.-Е.Шмітта. І знову ми бачимо гостро психологічно розроблені образи, які створили заслужені артисти України Максим Березнєр, Марія Нестулій, Сергій Цевельов, Катерина Макоєд і молоді артистки Яна Новицька та Катерина Заплавна.

Гучною прем’єрою минулого сезону стала вистава «Загадкове нічне вбивство собаки» С.Стівенса. Багатолюдне дійство: на сцені майже вся трупа - відтворює наш сучасний світ, до якого непросто пристосуватися людині з особливими потребами - як от герою вистави хлопцю-аутисту, про якого йдеться у виставі. Молодому актору Олегу Абакуменко вдається точно і тонко зіграти Кристофера, без зайвого педалювання його хвороби, акцентуючи увагу на особливій природі переживань свого героя. Безумовно, успіх актора – результат ретельної праці режисера. Тим більше, що Абакуменко - учень Геннадія Фортуса.

З2006 по 2016рр. черговим режисером була Наталія Вощілова. Уперше вона прийшла в Запорізький ТЮГ у 1980-му як актриса, хоча мала гарну режисерську освіту. Тоді вона найбільше запам’яталася глядачам як постановник і виконавиця низки моновистав. Зокрема, величезний успіх мала емоційна сповідь французької співачки Едіт Піаф. А після повернення в 2006-му примітними її постановками стали «Тринадцята зірка» В.Ольшанського, «Гру закінчено» за Г.Бертом, японська казка «У пошуках дракона» за А.Богачовою, «Весела сімейка» М. Шувалова. Виставам Наталії Вощилової властива правильно знайдена форма й образ, продуманість, логічні мізансцени, чіткий темпо-ритмічний малюнок і гарне музичне оформлення.

Деякий час у театрі працював Геннадій Широченко. Спочатку учень Геннадія Фортуса подавав великі надії як актор. Грав головні ролі, але вирішив перекваліфікуватися на режисера. І не марно. Його перша режисерська робота «Ніч… Мить… «Англетер» (про Сергія Єсеніна) одразу привернула увагу. Потім Геннадій отримав режисерську освіту і здійснив ряд постановок: «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Наша Наталка» за п’єсою І. Котляревського «Наталка-Полтавка», «Тарасові сни» за творами Т.Шевченка, гарні і щирі дитячи казки «Лісова казка», «Як Іванко місто врятував». Геннадій Широченко прагнув знайти сучасне звучання українських класичних п’єс, добиваючись цікавої форми та прийомів розкриття драматургічного матеріалу. Нині Геннадій Широченко працює в Запорізькому центрі молоді.

Не можна не згадати добрим словом про виставу «Останній палкий закоханий» Н.Саймона. Її постановку здійснив заслужений артист України Сергій Цевельов. Він же зіграв у ній разом з актрисою Валерією Лютинською: цей блискучий акторський дует полонив публіку, викликаючи в залі то сміх, то сльози.

Водночас у театрі виросли нові молоді режисери. Олександр Фортус вдало дебютував у 2017 році казкою «Апельсинова принцеса». Зараз на його рахунку вже три яскравих постановки: «Люкс № 13», два шоу «Кабаре» і «Тисяча поцілунків».

Анастасія Макаренко, котра ще працюючи актрисою почала ставити в Театрі молоді казки й інтермедії. Наприкінці минулого сезону як дипломну роботу вона поставила п’єсу М.Гаврана «Все про жінок», вирішивши її у гротесковому стилі - що вимагає гарного смаку, вміння відбирати, правильно будувати композицію (чого особливо потребувала ця п’єса). Все вдалося. У виставі блискуче грають три актриси: Олена Денисенко, Ольга Петровська й Олеся Плохоткіна.

41-й сезон Театру молоді відкрився прем’єрою дипломної роботи заслуженого артиста України Станіслава Шкляренка. Він поставив героїчну комедію «Вітер шумить у тополях». Це потужна заявка на появу нового талановитого режисера.

Зараз Запорізький театр молоді (ТЮГ) працює натхненно й інтенсивно. Незмінно з 1988 року його колектив очолює директор - заслужений працівник культури України Віталій Шкляренко. Хотілося б назвати кожного співробітника, бо від кожного в театрі залежить загальний успіх. Не лише від акторів і режисерів, на яких зосереджувалася увага в цих нотатках, а й від художників, гримерів, костюмерів, звукорежисерів, адміністраторів... Від усіх тих, хто працює за лаштунками, невидимий глядачам, але, зрештою, не менш важливий, ніж інші члени трупи. На жаль, назвати всіх неможливо. Тому, підійшовши до не зовсім ювілейної, але знаменної в житті Театру молоді дати, просто скажемо усім спасибі. Рампа сяє. Завіса розкривається. Оплески!

Керівник літературно-драматургічної частини театру Надія Петренко.