В 2012 р. закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого зі спеціалізацією артист драматичного театру і кіно.

В 2017 р.  закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого факультет режисера драматичного театру.

У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 2012 р.

2013 р. - приз глядацьких симпатій за роль Андрія в спектаклі «Я не прощаюся...» на Відкритому фестивалі для дітей і юнацтва «ТЮЗ-2013»

2014 р. - урядова премія ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва за роль Андрія в спектаклі «Я не прощаюся...»

2017 р. - диплом «Найкраща режисерська робота» в номінації «Надія Січеславни-2017» ХХV фестивалю-конкурсу на вищу нагороду Придніпров'я за постановку вистави "Апельсинова принцеса" К. Гоцці.

2018 р. - отримав почесне звання "Заслужений артист України".

2019р. - отримав грамоту Національної спілки театральних діячів України.

Олександр  Фортус народився 1 жовтня 1987 року в Запоріжжі. Творча родина, в якій зростав Олександр зумовило його особисту долю, і ви в цьому переконаєтесь.

• Яким був маленький Сашко?
• Слухняний, дуже слухняний. Тато в дитинстві привчив мене, щоб я грався сам. І найбільшою моєю дитячою пристрастю були машинки. Їх у мене було безліч, самі різноманітні, а більш за все я любив маленькі колекційні модельки, я виставляв їх рівнесенько у рядочки. Пристрасть до машин у мене залишилась і до сьогодні, але тепер я вже граюсь справжньою машиною, розбираю її сам, ремонтую. Це моє хобі.

          Улюблена книга в дитинстві «Крот в городе». Я її обожнював, і знав усю напам`ять. Улюблений фільм в юності – «Термінатор».

• В якій школі навчався? Як вчився?
• Навчався я в класичному ліцеї № 79. Після уроків вчився грати на фортепіано та гітарі, відвідував додаткові зайняття по образотворчому мистецтву, театру, хору, танцям. До 6 класу вчився добре, а потім, як часто буває, друзі, дівчата, більше часу погуляти хотілося.
• Твоє дитинство проходило в театрі (тато – актор і режисер Генадій Вадимович Фортус, мати Тетяна Олександрівна – головний бухгалтер театру), пам`ятаєш свій перший вихід на сцену?
• Так, дуже добре пам`ятаю – це був капусник приурочений до дня народження театру. Я зіграв роль Півника з вистави «Терем-Теремок». Потім у другому класі у ролі Маленького принца відкривав шкільний фестиваль піаністів та скрипалів «Маленький принц». На той час це була грандіозна подія в моєму житті.

З лютого 2001 року почався новий період в моєму житті. Генадій Вадимович ставив виставу «Пригоди у країні МДД» за твором Корнія Чуковського «Мойдодир» і запропонував мені та моїм однокласникам Алісі Бойчук та Олександру Прокоф’єву зіграти самих себе: дітей, які граються і потрапляють в пригоду, в казку, яка відбувалася в нашому сучасному світі. Дуже сподобалось грати в цій виставі – аплодисменти, квіти, гастролі. До того ж, ця вистава – це білий квиток у школу: ми завжди раділи, якщо замість уроків бігли в театр на виставу.

• Засмутились, коли виросли і не могли вже грати у цій виставі?
• Так, дуже шкода було прощатися з виставою. Ми і в Київ на гастролі їздили, і по області багато поїздили, весело було.
• А ось питання про кохання, яке було твоє перше кохання?
• Мою першу любов звати Ольга Ткаченко, зараз вона живе в Америці. У мене був ще суперник. І ми з ним змагались за її кохання. Були і любовні листи, і валентинки, і зізнання в коханні.
• Ти тоді був в 9 чи 10 класі?
• Та ні, такі пристрасті у нас вже в 2-3 класі вирували. До речі, в змаганні за кохання Олі переміг я, але на жаль в 4 класі Оля з сім’єю емігрувала до Америки.
• Олександре, а які жінки тобі подобаються?
• Мій ідеал – це моя кохана дружина Маріанна.
• А після школи куди?
• На початку дев’ятого класу не замислювався куди мені далі йти навчатися. До речі, батько був категорично проти, щоб я був актором. І враховуючи те, що у мене гарний слух і голос, він запропонував мені продовжити музичну освіту. Я вступив до Запорізького музичного училища ім. П. Майбороди на спеціальність «хорове диригування». На першому курсі сольфеджіо важко давалося, але після додаткових занять з педагогом все пішло краще.
• Олександре, дуже цікаво, як же ти все ж таки ризикнув здобути акторську професію?
• Стати актором я дуже захотів, коли навчався в музичному училищі. Якось на свята в училищі ми з товаришем підготували і показали смішні мініатюри в стилі comedy club – мали успіх і стали популярними серед одногрупників. І мене захопило. Потайки від батьків я почав обирати ВУЗ. Поїхав до Києва нібито вступати до консерваторії, а насправді дізнавався про навчання в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, а саме про акторську спеціальність: що треба підготувати, що читати на турах і таке інше. Все тримав спочатку у секреті. Тато дізнався про мої наміри не від мене, а від знайомих. Довелось розповідати. І тут, я навіть не сподівався, батьки підтримали та допомогли підготуватися до вступних іспитів. Підготовкою до іспитів зі мною займалася заслужена артистка України Любов Іванівна Фриган. І все вдалося! 1 вересня 2007 року я став студентом університету кафедри акторської майстерності. Керівником нашого курсу був народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка Микола Миколайович Рушковський. В студентське життя я поринув з головою, бо жив у гуртожитку.
• Зі своєю дружиною Маріанною ви познайомились в університеті?
• Так. Ми вчились на одному курсі, і Микола Миколайович часто ставив нас працювати в парі. Ми навіть чоловіка і дружину грали. Але то ще була не любов, і до кінця 4 курсу серйозних відносин у мене не було. А з Маріанною нам завжди було цікаво разом і працювати, і спілкуватися. І якось наприкінці 4 курсу самі того не помітили, як стали ближче один до одного - і вже не як друзі.
• А як ти прийшов до режисури?
• Закортіло випробувати свої сили в режисурі. В 2017 р. закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого за спеціальністю режисер драматичного театру. Вчився на курсі під керівництвом народного артиста України, професора, українського режисера Олексія Павловича Кужельного. Перша моя режисерська робота – дитяча вистава "Апельсинова принцеса" за мотивами казки К. Гоцци. За яку, до речі, я отримав диплом «Найкраща режисерська робота» в номінації «Надія Січеславни-2017» ХХV фестивалю-конкурсу на вищу нагороду Придніпров'я.
• Зараз можу вже сказати, що режисура – це наркотик, сильно затягує, відкриваються нові можливості. Звісно і відповідальність несеш тепер не тільки за себе, як актора, а за всю виставу загалом.
• Олександре, що для тебе театр?
• Театр – це те, на що я готовий витратити все своє життя.
• Твоя улюблена роль?
• Роль Лео у виставі «Примадонни». Цікава роль, контрастна, відчув на собі новий спосіб існування. А ще до того навчився бігати у жіночих туфлях на підборах.
• Хто з акторів тобі подобається, хто є твоїм ідеалом?

       - Дуже подобається Ентоні Хопкінс, Олег Меньшиков, Том Харди, Билли Боб Торнтон, Кристоф Вальц.

       - Як проводиш свій вільний час?

       - Ми живемо у власному будинку, тому у вільну годинку я багато чого роблю по господарству: дрова рублю, люблю за деревами доглядати, лікувати їх, підстригати. Люблю погратися з нашим        домашнім улюбленцем котом Сімбою. Полюбляємо з дружиною пекти торти та слойки, усілякі солодощі. Що стосується розваг – граю у більярд, нарди, а ще метати ножі вмію.

      - Твій девіз по життю?

      - «Роби що повинен, і будь що буде».

     Дякуємо тобі, Олександре! Я хоча знаю тебе давно, а й для мене ти відкрився по-новому.