Закінчив відділення акторської майстерності Запорізького Національного університету в 2005 р. 

У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 2001 р.

2006 р. - премія обласної держадміністрації та дипломом лауреата обласного конкурсу для обдарованої молоді. 

2007 р. – Гран-Прі та диплом “Вибір дитячого журі” на Відкритому театральному фестивалі для дітей та юнацтва “ТЮГ – 2007” за роль Їжака у виставі “Терем-Теремок”

2012 р. - «Краща чоловіча роль у виставі для дітей» за роль Кота у виставі «Кицьчин дім» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна- 2012»

2013 р. - диплом «Краща чоловіча роль» за роль Аттіліо в спектаклі «Мільйон за дружину» («Циліндр») на конкурсі на театральну премію ім. В. Магара

2015 р. - нагороджений почесним званням "Заслужений артист України".

2019 р. - закінчів магістратури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, за спеціальністю режисура драматичного театру.

2019 р.- керівник акторського курсу Запорізького Національного універсітету, кафедра акторської майстерності.

Режисерські роботи:

• Бенефіс Максима Березнера, 2019
• «Вітер шумить у тополях» Ж. Сіблейрас, 2019

Станіслав Шкляренко народився 13 травня 1983 року в театральній родині: батько Шкляренко Віталій Миколайович (тоді ще заступник директора Театру Молоді, ), мати Тетяна Василівна завідуюча квитковою касою.

• Який був маленький Стас?
• Був як усі діти коли слухняний, а коли і побешкетувати міг. Незважаючи, на те, що у мене є старший брат, ріс я егоїстичною дитиною. При цьому був сором’язливий, недовірливий, але завжди залишався душею компанії, користувався авторитетом серед однолітків. Пам’ятаю, як я збирав дітлахів у дворі і розповідав їм смішні історії, як Петросян.

З дитинства борюся зі своїми комплексами та страхами. Один  лікар сказав моїм батькам, що я дитина з тривожно недовірливою психікою. Напевно, тому я і став актором. Рухлива психіка допомагає мені на сцені. Багато часу в дитинстві проводив в театрі, на гастролі їздив.

• Напевно і перший вихід на сцену відбувся також в дитинстві?
• Так, це вже стара байка. Це було на гастролях театру в м. Харків – вистава «Мауглі», мені тоді було п’ять років. Хлопчик, який грав роль Мауглі захворів і мене вмовили його замінити. Я погодився, але навіть не уявляв, що це таке вийти на велику сцену, та ще й без репетицій. І ось вийшов я на сцену напівголий, і перші відчуття - моторошний холод, гучна музика, величезна сцена, де кожний актор намагається знаками показати, що все добре, а в глядацькій залі темрява, прірва – це так страшно було, як для дитини. Не зважаючи на це все, виставу я відіграв до кінця, але батькам категорично заявив – якщо будете мене змушувати грати ще в цій виставі – викинуся з вікна. Ані іграшки, ані солодощі не допомогли. А жили ми в готелі на шостому поверсі – то ж мене залишили у спокої.
• В якій школі вчився?
• Вчився я у загальноосвітній школі № 67. Вчився добре, був відповідальний учень. В старших класах почав приймати участь в творчому житті школи: в 9-му класі приймав участь в КВК. В 10-му класі зайняв третє місце в районному конкурсі «Лицарський турнір». В 11-му класі знов грав у КВК по хімії (всі жарти були пов'язані з хімією) та на День закоханих. Творчість довго не прокидалась в мені, певно дитяча травма позначилася. До цього я займався в різноманітних секціях, завжди любив спорт, і зараз люблю. Спортом намагаюсь займатися кожний день.
• Чи пам’ятаєш ти своє перше кохання?
• Було у мене перше кохання – Ксюша Мамбаєва. Мені тоді було 7 років, а їй 6. Ми навіть «одружені» були, усім двором зіграли весілля, церемонія була пишна, феєрична. Це була моя перша дружина (сміється). Я її дуже ревнував до своїх друзів. А взагалі в дитинстві я дуже часто закохувався, тому таких обраниць у мене було багато і кожну я оплакував, після розлучення, під сумну пісню гурту Ненсі «Дым сигарет с ментолом».
• А потім, коли мені було 15 років познайомився з Вікторією, своєю майбутньою дружиною. Моє кохання сидить зараз навпроти і допитує мене (сміється). В цьому році ми відсвяткували 20 років знайомства і 11 років з дня весілля. Не жалкую ні про одну хвилину проведену разом з тобою. Зараз публічно зізнаюся. Завдяки тобі я розвиваюся, я вдячний, що ти розумієш специфіку моєї професії: розумієш, що багато часу я витрачаю на театр і на себе (працюю над собою, над ролями, читаю тощо.) Но чесно кажучи, мої намагання стати краще це теж заради тебе. Розумію, що я жертвую сім’єю заради професії, особливо син залишається обділений увагою батька, мені так здається, що коли він виросте, то зрозуміє, що це все заради нас, нашої родини.
• А після школи куди?
• Мій старший брат вчився в ЗНУ на біологічному факультеті, мені також хотілося на біологічний поступати і стати охотознавцем, тому намагався біологію й хімію краще вчити, але у долі на мене були інші плани. Коли я був в 10 класі в ЗНУ відкрили спеціальність акторської майстерності. Перший курс тоді набирав народний артист України А.П. Король. І батько запропонував вступити до нього на курс і я замислився, мені стало цікаво, але я ж ще школу не закінчив. Тому вирішили поступати на наступний рік. Впродовж 11 класу я готувався: займався з заслуженим артистом України Віктором Миколайовичем Гончаровим сценічною мовою, зі С. Степановим хореографією, з Миколаєм Інокентійовичем Поповим вокалом, з заслуженим діячом мистецтв України Геннадієм Вадимовичем Фортусом акторською майстерністю. І ось день випробувань: зібралася велика комісія – всі хотіли подивитися, як син директора театру буде іспити складати. І мені довелося старанно доводити усім, що я гідний стати актором. Дякувати Богу, я не знав, що спеціально на мене прийшли подивитися, я б тоді хвилювався ще більше, і міг би все завалити. Все вдалося. Я поступив.

Вчився на курсі під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Вадимовича Фортуса та заслуженої артистки України Любов Іванівни Фриган.

• Яке воно було у тебе студентське життя?
• Студентське життя було насичене, творче і, можна сказати, важке. Ми практично жили в театрі. З ранку на парах, потім в театр на репетиції до пізньої ночі. Можу сказати одне, що коли ми здали дипломну виставу, я плакав за лаштунками – звісно від щастя. Вже на першому курсі більшість нашої групи (я, Марія Нестулій, Геннадій Широченко, Катерина Макоєд, Вікторія Булітко, Ольга Кияшко, Ганна Абромьонок ) підробляли в театрі. Перша наша вистава – «Пригоди у країні МДД», ми були в балеті.

Навчання в університеті – це переломний період в моєму житті. Я став інший: мене зробив мій керівник Геннадій Вадимович Фортус. І все чого я досяг в професії – це завдяки йому. Найголовніше, що він мені дав – це акторську школу, почуття смаку в професії, естетику, привчив до інтелігентності. Розуміння того, що актор повинен бути розумним, ерудованим, освіченим та вродливим. Привчив нас не впадати у вульгарність. І це все я й досі розвиваю в собі, втілюю на сцені.

• А що для тебе театр?
• Театр – це моє життя.
• Але не все так просто в моїй акторській долі. Проробивши років п’ять в театрі, я вирішив, що це не моє. Такий критичний момент був. Пішов знову вчитися – здобув освіту менеджера-економіста і вирішив назавжди порвати з театром. Звільнився. Влаштувався на фірму економістом. Але офісним працівником я проробив не довго, менше ніж півроку. За цей час я зрозумів, що театр – це моє життя. І повернувся…

• Твоя улюблена роль?
• Улюблена роль – усі. Я люблю всі свої ролі. Люблю грати в комедіях, трагедії теж люблю, але вони звісно важчі, тому що витрачаю багато внутрішніх сил, емоційних резервів. Для мене усякий досвід залізти в чужу шкіру – вже радість. «Не буває маленьких ролей, бувають маленькі артисти» (К.С.Станіславський). Всі ролі улюблені, тому що в кожну вкладаю свою душу, свій труд, свої емоції, уяву та час.

Всі актори мріють зіграти Гамлета, а я його зіграв на четвертому курсі університету («Не лише про Гамлета» режисер-постановник Г.В. Фортус). Але моя мрія збулася занадто рано, зараз ще мрію зіграти цю роль, але вже зовсім інакше. На мій погляд, я тільки зараз до неї доріс.

• Які актори тобі подобаються?
• Обожнюю Богдана Ступку: внутрішньо сильний актор, з глибоким внутрішнім емоційним світом. Подобається ще Олег Меньшиков – тонкий та інтелігентний актор. Люблю Р.Де Ниро, Аль Пачино, Л. Ди Каприо, Р. Кроу.
• В цьому році ти вступив до Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого на спеціальність – режисер драми. Чому вирішив займатися режисурою?
• Багато років пропрацювавши в театрі, я відчув, що почав топтатися на місці, закортіло розширити свій кругозір, свою інтелектуальну та професійну базу.
• Твій девіз по життю?
• «Виходу немає тільки з труни, так що не скигли». «Прийшов, побачив, переміг».
• Чи є у тебе хобі? Як проводиш вільний час?
• Моє хобі – це сім’я, спорт та тиша. Люблю готувати шашлик на природі, люблю море – воно мене заспокоює. Люблю після роботи побути у тиші. Відкрию вам таємницю: дома я великий зануда, всі емоції на роботі залишаю. Взагалі ніякої роботи не боюся: і лопатою можу помахати, і гуся потрошити. На балкон лавку з дерева зробив сам, і полочку на кухню в стилі «прованс».

А ще я невиправний пошляк, коли граю комедії. Усі колеги знають, що таким чином я налаштовуюся на виставу. В залежності від ролі поводжу себе по-різному. Коли граю героя –коханця – жартую за лаштунками на пікантні теми, коли граю трагедії, серйозні ролі знаходжусь в задумливому та спокійному стані, можу взагалі не розмовляти.