Назар Баранніков

• Назаре, звідки ти родом, розкажи про свою сім’ю?

Народився я в місті Запоріжжя, в день прекрасного свята всіх закоханих – 14 лютого. В сім’ї артистів танцю, але, коли я прийшов в їх життя, батьки закінчили свою танцювальну кар’єру. Хоча в моєму свідомому житті батьки за професією не працювали, але я гостро відчуваю, що виріс в творчий родині. Гарно було те, що всі родинні посиденьки закінчувалися обговоренням «Rond de jambe par terre» і іншими французькими термінами.

• Який ти був в дитинстві?

Якщо б ви побачили мене в дитинстві, то навряд чи могли припустити, що я стану таким, який я є зараз. Я був дуже слухняний хлопчик, акуратний, старанний. В дитинстві у мене був хист до точних наук, в дитячому садку мені радили вступити в математичну школу. А ще в дитинстві моїм кумиром був Джеки Чан, я обожнював фільми з його участю. А так як у нас в сім’ї завжди панувала демократія, тому вирішили шукати школу, в якій є секція з карате. Так ми знайшли мою школу – гімназію «Контакт».

• Як в школі навчався?

В цій школі я зміг поєднувати шкільні заняття з карате. Я був здібним хлопчиком, в першому класі був відмінником. А далі потрохи (!) моя успішність в навчанні почала погіршуватися. Тому що погуляти дуже любив. Ключову роль тут зіграв перехід в старшу школу. З дитинства мене завжди тягнуло до старших, любив спілкуватися зі старшими хлопцями, і їм було зі мною цікаво. Я завжди був веселий, пожартувати зі мною можна, необразливий, добре реагую на жарти, да і сам пожартувати люблю. Тому в старшій школі у мене швидко з’явилися нові друзі. І у мене «зірвало дах». Я просто сидів на уроках в очікуванні перерви, щоб поспілкуватися та пошуткувати зі своїми новими друзями.

• Назаре, чим ти займався у вільний від школи час?

При школі відвідував секцію карате. Мав досягнення в цьому виді спорту, але в років десять зрозумів, що у мене немає «спортивної люті», а просто бити людей я не міг. Переломним моментом були змагання. Під час спарингу я розбив хлопцю ніс, у нього пішла кров. Я почав хвилюватися за свого суперника, просив, щоб йому допомогли. А в цей час мій тренер кричав: «Добивай його!». Такий вид спорту не для мене. Тому я вирішив його залишити. Після цього кілька років окрім школи я нічим не займався. Коли мені було років тринадцять почав дивитися шоу «Танцюють всі», тоді і з’явилося бажання займатися танцями. Звісно хотілося займатися чим-то модним, а на той час це був Тектонік. Для того, щоб дівчинка на дискотеці підійшла і сказала: «О, ти такий класний!». Але позаймавшись деякий час цим видом танців, зрозумів, що це так собі танці, і почав займатися Контемпом. Тут я відчув справжню, складну хореографію і мені сподобалося. Але через деякий час покинув і ці заняття. Далі хореографія мене наздогнала на першому курсі університету.

• Назаре, розкажи нам про своє перше кохання?

Дівчата почали цікавити мене рано. Перше кохання у мене було в дитячому садочку. Звали мою кохану дівчинку Настя Федченко. Пам’ятаю, як ми бралися на ручки і йшли до вікна, наші друзі прикривали нас кріслом, а ми пробували цілуватися. Я і зараз переглядаю фотографії з нею: згадую ті безтурботні часи.

• Чи мріяв в дитинстві стати актором?

З дитинства мене приваблювала акторська професія. Любив розповідати вірши на святах, любив коли мені аплодували. А якщо у нас в гостях було більше чотирьох чоловік, я відразу, мовчки, йшов обувати нові туфлі – і починав вибивати чечітку. Трохи ходив на заняття в телестудію.
В старших класах я почав хвилюватися, що закінчу школу, вийду з неї, а нічого не вмію і нікому не потрібен. Тому куди далі йти вчитися я не знав. Думав, що все життя буду висіти на шиї у батьків або працювати чорноробом. Я нічого не вмів робити.

• Назаре, де ти навчався після школи?

Спочатку думав поступати на менеджмент або туризм. Моя мати працювала хореографом в школі, і от якось до школи з концертом завітала Запорізька філармонія з Лілією Олександрівною Грінь. Саме вона розповіла мамі, що дуже гарний майстер, Геннадій Вадимович Фортус, набирає акторський курс в університеті. Вирішили спробувати. Пам’ятаю, як перший раз потрапив в театр в якості абітурієнта, пам’ятаю першу зустріч з Геннадієм Вадимовичем Фортусом. Він перша людина з театральної професії, з яким я почав спілкуватися. І він мене захопив. Коли я зустрічався з друзями, розповідав про Геннадія Вадимовича і порівнював його з надлюдиною. Він стільки знає, стільки вміє, це було на якомусь магічному рівні.

Перша вистава, яку я подивився в театрі – «Вальс випадку». Зачепило. Їхав після вистави додому зі скляним поглядом, навіть музику не слухав. Вистава мені сподобалося, але я зрозумів, що нічого не зрозумів, хотів в цьому розібратися.

Отже вступив до університету достатньо легко, тому що відвідував підготовчі курси. Зараз з посмішкою згадую свої вступні іспити.

• Розкажи нам, Назаре, про свої студентські роки?

Вступив, але ми з хлопцями так гарно відсвяткували наш перший виступ «Дозвольте представитися» і те, що нас старші курси посвятили в актори, що в потім я захворів на пневмонію. Довго лікувався в лікарні. Тому перший етюд з твариною я показав вже на іспиті.

Мені подобалося моє студентське життя тим, що не потрібно було весь час сидіти за партою, напевно я б цього не витримав. Мене практично з початком навчання взяли в театр. Тому моє навчання і практика проходили в театрі. І це було круто: мені сімнадцять років, а зі мною справжні артисти працюють, розмовляють, шуткують. Спочатку було складно все поєднувати, театр вимагає багато часу, і не всі викладачі йдуть на поступки.

• Твоя перша вистава в театрі?

Вперше в театрі я виступив на Новорічному балі, потім в інтермедіях для дітлахів. Перша вистава, в якій я взяв участь – «Тарасові сни». Ролі у мене не було, Геннадій Вадимович умовив режисера взяти у виставу двох хлопців: мене і Олега Абакуменко. Імен у нас не було, ми називалися хлопці «Не наздоженеш»: це і були наші єдині слова, які ми самі вигадали. Усю виставу ми бігали босоніж, грали в доганялки, залицялися до дівчат. Потім нас ввели на живі сили у виставу «Дюймовочка». Ми так раділи цим ролям, ми з’являлися на сцені на протязі всієї вистави і обговорювали (дійсно серйозно), як ми вбираємо досвід.

Перший досвід створення ролі у вечірній виставі була роль Гейвіна у виставі «Тато в павутинні», саме тоді я відчув велику відповідальність. Відчув, що вистава це гігантська машина, і ми можемо на неї впливати.

• Назаре, у тебе, молодого артиста, вже склався чималий список ролей, можливо є улюблені ролі?

Усі улюблені. Люблю дуже в дитячих казках грати. Перша роль, в якій я «кайфонув» – роль Павука у виставі «Муха-Цокотуха». Драматична роль у мене поки що одна – роль Річарда у виставі «Ріка на асфальті». Я дуже вдячний Геннадію Вадимовичу, що він дав нам можливість зробити цю виставу. Я розумію, що мене сприймають як комедійного актора, і що іншого я не можу. Напевно, якщо б це продовжувалося кілька років, я би закрився в цьому амплуа. А «Ріка на асфальті» показала, що я і по іншому можу. Сподобалося драматичну роль грати, тому що в таких ролях можна більше розкритися, щось важливе сказати людям, в таких ролях є зріст для актора.

Зараз готую новий образ у виставі «Таланти і покійники» я буду перевтілюватися в жінку. Давно мріяв зіграти жіночу роль, іноді пробував, шуткуючи, прикинутися жінкою, дуже забавно виходило. Раніше мріяв зіграти Жучиху у виставі «Дюймовочка». Так відбувається в моєму житті, що мої мрії збуваються: отримав роль своєї мрії, ця роль для мене буде особливою і сподіваюся для глядачів також.

• Що для тебе театр?

Для мене театр – це розмова людини с людиною про людину. Дуже гарно коли театр не дає відповіді: запитуємо, провокуємо, заставляємо глядачів про щось міркувати. Для багатьох театр, як інститут, а для нас, акторів, театр – храм. Але і для глядачів, і для акторів театр – це величезна праця.

• Назаре, розкажи, будь ласка, які жінки тобі подобаються?

Гарні, це важливо. Подобаються самобутні дівчата, зі смаком у всьому. Для мене важливо, що дівчина буде слухати, що дивитися. Але найважливіше, як на мене, в дівчині почуття гумору і самоіронія.

• А зараз особисте питання, чи знайшов ти дівчину своєї мрії?

Ще ні, я одружений на роботі, моє постійне місце перебування: театр та гримерка №10.

• Який Назар дома, в родині?

Помітив за собою (за що себе сам лаю) те, що як тільки я виходжу з театру, то у мене відразу псується настрій, сумно стає. Мені потрібна постійна комунікація: спілкування, обмін жартами, інформацією.

З батьками у мене гарні відносини, вважаю їх своїми кращими друзями. Але уваги їм приділяю мало. Вони чекають мене з роботи, їм дуже цікаво дізнатися, як у мене справи, а я так виснажився за день, наспілкувався, що дома неговіркий. Звісно батьки розуміють, але іноді засмучуються. А з друзями, у компанії я живчик, веселий, жартую.

• Назаре, що ти любиш? Чи є у тебе хобі?

Як і всі люди, я люблю відпочивати, смачно поїсти, спілкуватися з друзями. А так, як я люблю смачно поїсти, то навчився виготовляти всілякі сиров`ялені вироби з м’яса. Мені доставляє задоволення і сам процес виготовлення, і куштування. Коли вдається один день полежати дома без справ, мене починає сіпати, не можу відпочивати. Тому якщо б було більше вільного часу, неодмінно зайнявся чимось ще. Люблю довгі піші прогулянки з друзями, з жартами та веселощами. Люблю у кіно ходити. Із задоволенням подорожував, але не завжди мої уявлення якогось міста чи країни співпадають з реальністю. Буває і так, коли гарна фантазія і уява трохи заважають отримати належні враження. Тому в житті намагаюсь уявити собі найгірший результат і тоді, коли ситуація вирішується, я можу насолодитися результатом.

• Назаре, ти трудоголік?

Взагалі ні, я ледар, але працюю багато. Напевно. якщо б я докладав ще більше зусиль, то були б ще кращі результати. Є те, що мені вдається і я просто це роблю. Мій мозок і тіло заточені на те, щоб знаходитися в постійному творчому процесі.

• Твій девіз по життя?

«Найдалі дійде той, хто не знає куди йти». Тому, що я до кінця не розібрався куди йти. Як у пісні: «Всі вимагають, щоб ти був самим собою. А що робити, якщо ти не знаєш сам, хто ти такий». Іноді я роблю трагедію з того, що не знаю, що я за людина. А іноді вважаю, що саме це до чогось мене приведе.

Післямова

До недавнього часу знала Назара як веселого актора і товариша. В театрі зазвичай Назар стриманий та зосереджений (який він серед друзів – ви вже прочитали в інтерв’ю). А от коли виходить на сценічну площадку, то енергія від нього йде шалена. Він темпераментний, запальний. Придумує Назар швидко, тому імпровізації йому вдаються легко та завзято. І що дивно, майже завжди у нього вистачає смаку і почуття міри, а це для доброго актора також важливо, як і здібність бути активним і вміти імпровізувати.

Він щирий, мабуть тому вмить знаходить спільну мову з дітлахами. Якщо на інтермедії або якомусь дитячому заході працює Назар, то будьте впевнені, всім буде весело і цікаво.

А нещодавно я і багато хто відкрили для себе іншого актора Назара Бараннікова: серйозного, чуйного, драматичного. Його ролі збагачуються новими рисами та почуттями, наповнюються деталями, а від того вони ще більш живі та захопливі.

Бажаємо Назару подолати всі перешкоди на шляху до успіху і стати найгарнішим та найдосвідченим актором.

Бажаємо зіграти багато цікавих ролей, і не трохи не сумніватися у своєму покликанні: театр – це, безумовно, твоя справа.