У тісному колі з колег та журналістів, артисти Запорізького ТЮГу презентували передпрем’єрний показ спектаклю «Bella Figura» за п’єсою Ясміни Рези.
За сюжетом, французький підприємець Борис (Олександр Фортус) з молодою коханкою Андреа (Маріанна Фортус) збираються повечеряти у ресторані, який порадила Борисові для ділових зустрічей дружина. Саме з цього моменту починається сварка коханців, адже Андреа не вважає доречним вечеряти в такому місці. Борис зізнається, що перебуває на межі банкротства, в свою чергу Андреа - що нещодавно мала любовний зв'язок з молодим колегою по роботі. Сварка, звісно, набирає обертів - Борис сідає за кермо, та збиває літню жінку Івонну (Любов Фриган). Івонна була у компанії із сином Еріком (Юрій Драненко) та невісткою Франсуазою (Анна Симонова), яка є давньою подругою дружини Бориса. Борис прагне якнайшвидше поїхати, проте Ерік пропонує повечеряти та познайомитись ближче...
Глядач поринає у психологичний сюжет відкриття власних тягарів, що свердлять душу кожного з присутніх на сцені.
Bella Figura – вислів, що означає «справити гарне враження». Щось на кшталт «гарної міни при поганій грі» або про маску у суспільстві, за якою криється, як правило, якась драма. Всі події, що розгортаються потім – одна за іншою підіймають пласт психологичних проблем партнерів.
Режисеру Генадію Фортусу вдалося зробити так, що грають навіть паузи та міміка кожного з учасників. Адже у психологичних спектаклях головне – не сюжет, а стан героїв, їхні емоції, розмови, кожен погляд, за якими скриті глибокі душевні порожнечі. Це - діалоговий спектакль, в ньому з кожною фразою починає сипатися яскрава маска, яку учасники роками носили аби органічно існувати у суспільстві.
Ми усі носимо маски, проте настає час, коли ми не можемо зняти їх, не торкаючись власної шкіри. За посмішками та, начебто, щирими стосунками криється низка душевного й тілесного болю: пронизлива самотність, боязнь старості, знеболювальні пігулки, антидепресанти, материнський жаль, роздратованість, флірт за спиною дружини, класичний проблемний трикутник "чоловік-свекруха-невістка" – і це ще не всі секрети, що скриває ця сюжетна шкатулка. І коли артисти поступово оголюють її вміст – кожен глядач впізнає свій тригер.
Я щиро аплодую акторам за можливість насолодитися глибокою, тонкою та емоційно багатою грою!
Я захоплююся роботою художника-постановника Ірини Кохан й дякую за «Французьку Рив’єру» та естетику, що виступає окремою дієвою "особою" п'єси.
Я неймовірно вдячна Генадію Фортусу за можливість дивитися найулюбленіші спектаклі - психологічні, в яких Майстер не лише підіймає вічні питання, а й акуратно впливає на свідомість присутніх, дає поштовх до активних дій, адже життя – це найцінніший дар, яким не можна зволікати. Браво!