Прем’єра

«Решітку вам не пройти!»

Здавалося б, не таке вже велике діяння - вийти за огорожу і дістатися до дерев на пагорбі. Та персонажі героїчної комедії французького драматурга Жеральда Сіблейраса «Вітер шумить у тополях» сприймають це як подвиг. Чи як шлях до нового… життя?

Знак запитання тут виник не випадково. Бо герої прем’єрної постановки Запорізького театру молоді доживають вік у закладі, який зазвичай називають «богадільнею». Дія відбувається у 1959 році. А троє літніх чоловіків - ветерани бойових дій Першої світової. Та давня війна поламала їхнє життя і покалічила душі. Рене (заслужений артист України Станіслав Шкляренко) лишився самотнім інвалідом і не здійснив свою досить-таки приземлену мрію - майструвати рамки для картин. Цілу чверть століття він мешкає в притулку для ветеранів, плекаючи власний егоїзм. Фернан (заслужений артист України Юрій Драненко), маючи хист, так і не став піаністом. А здоровань Густав (заслужений артист України Максим Березнєр) замкнувся у чотирьох стінах. Він панічно боїться незнайомих людей і навіть не знаходить у собі мужності вийти за ковану решітку навколо хоспісу.

Мимоволі виникають асоціації з нашим сьогоденням. Адже зовсім поруч теж триває війна. Не секрет, що хлопці, які з неї повертаються, потребують психологічної допомоги. Адже не може людина пройти крізь вир ненависті та смерті - і не обпекти серце. Тим більше, якщо до цього додається фізичне каліцтво. Що у них попереду? Чи не стануть вони жертвами зневіри?

Війна. Старість. Самотність… І це комедія?! Уявіть собі - смішна та надзвичайно зворушлива! Режисер-постановник Станіслав Шкляренко (який водночас виконує роль Рене) зумів тактовно і з гумором торкнутися болючих точок ба навіть еротичних фантазій літніх персонажів. Разом із художником Тетяною Власенко він створив світлу й затишну атмосферу вистави. І хоча поволі сумовито вицвітає, блякне спочатку такий яскравий пейзаж із тополями, на тлі якого відбувається дія, але у фіналі він «згоряє», мов зотлілий папір. З-під нього з’являються старомодні світлини, на яких - молоді, бадьорі, хвацькі герої вистави «Вітер шумить у тополях».

Між іншим, за рішенням режисера, всіх літніх персонажів комедії грають… молоді актори. На його думку, це допомагає за фізичною старістю показати молоду натуру. Виконавці смішно пародіюють поведінку стареньких, але роблять це по-доброму, не образливо, навіть із любов’ю.

Слід віддати належне гримеру Ларисі Воробйовій, яка зуміла дуже достовірно «зістарити» акторів. А Максима Березнєра у сивій перуці багато хто з його прихильників взагалі не впізнає.

У п’єсі Жеральда Сіблейраса тільки три діючі особи. Але Станіслав Шкляренко додав низку мовчазних персонажів (язик не повертається назвати їх «масовкою») на чолі з медсестрою Мадлен (актриси Катерина Макоєд або Ілона Василенко). Пантоміми за участю стареньких пацієнтів і медперсоналу - кумедні епізоди, які відтворюють життя богадільні з усіма його різнокаліберними подіями й емоціями.

Принагідно скажемо, що комедія «Вітер шумить у тополях» - дипломна робота Станіслава Шкляренка, котрий закінчує режисерський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого. Дякуючи престижному вишу за нового обдарованого запорізького режисера, не слід забувати і про його постійного, протягом багатьох років, наставника - заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Фортуса, який був художнім керівником цієї постановки.

«Решітку вам не пройти!» - скептично зауважує один із героїв вистави, коли ветерани збираються у свій «героїчний похід». Невже тому, хто перетворив своє життя на існування у колі фобій (напівсмерть, по суті), не подолати психологічний бар’єр? Невже немає надії? Станіслав Шкляренко, Максим Березнєр, Юрій Драненко переконані: здаватися не можна.

Війна. Старість. Смерть? Ні, шалене прагнення повноцінно  жити, яке властиве літнім людям не менше, ніж молодим. Хоча б - вийти за решітку і почути, як вітер шумить у тополях…

Сторінку підготувала Віталіна МОСКОВЦЕВА