Напевно, ви, переглядаючи вистави нашого театру, звертали увагу на високого чоловіка, який під час поклону акторів виходить на сцену з оберемком квітів і дарує їх акторам. Спочатку в театрі ніхто не знав хто це. Проте всім було дуже цікаво дізнатися, хто ж це за дивовижний глядач, чому він після кожної вистави так щедро обдаровує акторів квітами, і не тільки квітами, а й іншими подарунками. На таємничого шанувальника дивилися з захопленням і здивуванням. Створювалися легенди, лунали припущення. З часом дехто дізнався про його ім’я, потім чим він займається, і так поступово-поступово він став дуже близькою для нашого театру людиною. Тож знайомтеся – Дмитро Двоєзерський, наш постійний глядач і вірний шанувальник нашого театру. Нещодавно він погодився дати мені інтерв’ю і розповісти чому ж він приходить до театру обов’язково з квітами. 
• Отже, Дмитро, розкажіть нам, що Вас спонукає обдаровувати артистів ?
• Люблю мистецтво, особливо театр. Бував в театрах багатьох країн світу. І ось коли я зі своєю кумою Іриною почав ходити в театр, вона сказала: «Все добре, але так хочеться віддячити акторам за їх роботу. Чому в Києві, в Москві дарують квіти акторам, а у нас ні». Ми дивились разом з нею і дитячі вистави. І дивлячись на дітей, я подумав, а чому ці малята дитсадівського віку шикуються у чергу, щоб подарувати акторам квіти або цукерки, чому у них такі щасливі обличчя, а куди ці діти потім зникають з театру, коли потрапляють до школи? Певно в шкільній освіті щось не так? Можливо наша школа не розвиває особистість, а навпаки пригнічує її. Чому на виставах так мало десятирічних дітей і чому вони такі закомплексовані? Скоріш за все – це недоліки нашої освіти. Це треба виправляти. У мене в армії була улюблена команда – «Роби як я». І ось Ірина каже: «Ну, починай!». І я почав.
Є ще одна історія, яка також мене надихає. В 1920 рр. XX століття Володимир Маяковський був дуже популярним поетом. Одного разу він приїхав до Парижу і познайомився з аристократкою-емігранткою. Побачивши його виступ, жінка не сприйняла його та його поезію і сказала йому про це. Володимир пообіцяв цій жінці, що він залишиться в її житті назавжди. І йому це вдалося! Володимир Маяковський був багатим чоловіком, отримував за виступи великі гонорари, і ці гроші вклав в престижний французький банк, та, підписавши угоду, обумовив єдину умову: кожної середи, на протязі всього життя цієї жінки, банк доставлятиме їй букет квітів з єдиною фразою «від Маяковського». І поїхав з країни. Банк виконував свою обіцянку. Пройшов час: Маяковський загинув, пройшла війна, і якось до цієї жінки прийшла журналістка взяти інтерв’ю і дізнатися про цю загадкову історію з квітами. Журналістка запитала: «Чи правда, що кожну середу Вам доставляють квіти?» Жінка відповіла, що це дійсно так, а під час війни ці квіти врятували її від голоду. Отримавши квіти, жінка йшла до квіткарів, здавала букет, а потім на ці гроші купувала їжу. Ось так квіти врятували їй життя. 
• Чудова історія. А що ви відчуваєте в той момент, коли даруєте акторам квіти?
• Після того, як я подарував квіти і йду зі сцени, я розумію, що отримав потужний заряд енергетики, так як в цей момент йде віддача з глядацької зали. Спочатку актори в зал віддають, а потім йде назад хвиля, коли глядачі аплодують. Це неймовірна річ, ця хвиля повністю накриває, і в цей момент хочеться стояти і стояти на сцені поруч з артистами. Але я не відразу це зрозумів. 
• Дмитро, на яку виставу ви вперше прийшли до нашого театру?
• Театр Магара проводив конкурс на театральну премію ім. В. Магара «Премія Магара», де Станіслав Шкляренко отримав диплом «Краща чоловіча роль» за роль Аттіліо в виставі «Мільйон за дружину». Я був на церемонії нагородження, і мені стало цікаво подивитись цю виставу. Тож перша вистава – «Мільйон за дружину». А перший букет я подарував Олені Белан. Спочатку прийшов з одним букетом, а потім вже почав багато дарувати. Одного разу, пам’ятаю, я подарував 13 букетів, всім акторам зайнятим у виставі. Це був день народження Геннадія Вадимовича Фортуса, показували виставу «Дайте завісу!..Негайно». Єдине, про що я думав, виходячи на сцену, то як винести всі квіти на сцену одразу, бо їх багато, букети в слизькій упаковці, а якщо сильно стискати, то можна пошкодити квіти. Все вдалося, сюрприз відбувся і я побачив щасливі посмішки акторів, а це для мене головне.
Пам’ятаю торт для акторів подарував після вистави «Вечеря дурнів» з підписом «Улюблений торт для улюблених колег». Це була ідея Олени Белан, вона написала побажання для всіх акторів, зайнятих у виставі, які ми причепили на повітряні кульки з ім’ям кожного актора. Закінчується вистава, закривається завіса, потім відкривається і актори виходять на уклін, а там на них чекає сюрприз торт з гелієвими кульками, вони цього не чекали. Було дуже зворушливо. Олена була моєю улюбленою актрисою, моя пристрасть до ТЮГу починалася саме з неї. 
• Розкрийте секрет, хто з актрис нашого театру подобається вам найбільше зараз?
• Мені подобаються всі акторки вашого театру, але є ті, талант яких мене більш вражає. Як каже герой вистави «Боїнг-Боїнг»: «Три наречені - саме те. Більше утомливо, менше монотонно». Так і у мене три актриси, якими я захоплююся. Які? Вважаю, буде краще залишити інтригу, без інтриги нема театру, не цікаво. І взагалі, як би Господь мене сподобив, то я би з великим задоволенням дарував би не тільки квіти, а яхти та вілли.
• Добре залишимо інтригу щодо актрис, але тоді зізнайтеся, талантом яких акторів ви захоплюєтесь?
• Не можу не захоплюватися яскравим талантом кращих акторів театру Молоді: Станіслава Шкляренко, Олександра Фортуса та Максима Березнера. Це три актора, на яких тримається театр. Щоб вони не грали, це не має ніякого значення. Якщо вони грають у виставі – це вже залог успіху, а якщо вони ще грають утрьох, як у «Вечері дурнів», «Мільйон за дружину», «Примадонни», це просто феєрверк емоцій. 
Дякую вам, Дмитро!

Такі глядачі, як Дмитро дуже важливі для театру не тільки тому, що на кожну виставу приходять з квітами. Дмитро переглянув багато вистав, в різних театрах світу, але все одно приходить до нашого театру, щоб переглянути, мабуть, двадцятий раз вистави «Вечеря дурнів», «Мільйон за дружину» та інші. Це вже саме за себе говорить. І, звичайно, для театру це важливо, приємно, і в той же час відповідально. Дмитра чекають актори і режисери, тому що його квіти – це подяка акторам і режисеру за чудову виставу і визнання та шана їх майстерності. Тому нам так приємно зустрічати Дмитра і з хвилюванням очікувати його враження: кому сьогодні він подарує квіти. Умовити Дмитра подарувати тому актору, який нам подобається, не можливо. У нього завжди особиста думка.
Дякуємо вам, пане Дмитро, за щирість і повагу до творчості нашого театру. Ми Вам завжди раді!