Представляємо вашій увазі інтерв’ю з талановитою, чарівною актрисою нашого театру Тетяною Ариковою. Та чи завжди вона такою була?
Мені самій дуже цікаво дізнатися.
Народилась Тетяна 6 квітня 1991 року в місті Запоріжжі. Потім сім’я переїхала в місто Пологи, де і пройшло все її дитинство.
• Тетяна, розкажіть нам про своє дитинство. Якою була маленька Тетянка?
• Я молодша в сім’ї і мені доводилося боротися за любов батьків, боротися за все. Мені завжди здавалося, що старшу сестру люблять більше ніж мене. Від того я була не дуже доброю дитиною. Була закритою та трохи колючою.
Батьки завжди багато працювали (батько приватний підприємець, мати все життя працювала на державній службі), додому приходили пізно. Я росла з бабусею. В дитячий садок я не ходила: вранці батьки відводили до бабусі, а пізно ввечорі забирали, і то не завжди.
Дитинство моє проходило з хлопцями в балці. Я пацанкою була, друзів- дівчат у мене не було, лише хлопці. Тож ігри були відповідними, не дівчачі: з жабами бавились, каміння кидали, халабуди будували, в річку стрибали. Я ніколи не була милою дівчинкою, дивлячись на яку всі казали: «Ой, яка гарна дівчинка». В мені нічого жіночого і дівочого не було: нечемна, різка, билася. До того ж тітка підстригла мене коротко, як хлопця. Ще і батьки, якщо купували мені речі (зазвичай я доношувала речі сестри), то чомусь хлопчачі. Тому мене часто всі плутали з хлопчиком. Моїй сестрі казали: «Яка гарна дівчинка, тримай цукерки і молодшого брата пригостиш».
• Тетяна, розкажи про своє шкільне життя, як навчання давалось?
• В школу ходити мені, в принципі, подобалось, в початковій школі відмінницею була, а потім не так вже добре вчилася. Але в якийсь момент мене почали порівнювати зі старшою сестрою, вона вчилась на відмінно. Деякі вчителі мені казали: «Таню, що ти за дитина така? От Оля така гарна дівчинка, коли не запитай – все знає, а ти що?». Звісно, мене це зачіпало. Краще вчитися почала лише в 10 класі. Я приходила додому всі завдання робила, все вчила, особливо історію. Нас завжди порівнювали, а я боялась бути гіршою, звідси у мене прагнення до знань, до саморозвитку, до самопізнання. Я повинна все знати, тому що я маю бути кращою. Це мої основні комплекси (сміється).
• Розкажи нам про свою перше кохання? Чи влюблива ти була у дитинстві?
• Взагалі не влюблива була. Ні разу не закохувалась в дитинстві, але в один момент стало модно, щоб у кожної дівчинки був об’єкт кохання, і краще за все старшокласник. Звісно я хотіла хоч якось бути схожою на подруг. Я вибирала собі хлопчика, якого десь побачила, і розповідала їм, як я його кохаю, страждаю. Для мене це була гра. А справжнє перше кохання у мене було в 18 років, в університеті. Але його ім’я я залишу в секреті.
• Тетяна, в дитинстві ти мріяла стати актрисою?
• Так, я мріяла бути актрисою з дитинства, актрисою та телеведучою. Але перша жадана професія – кілер (сміється). Напевно, я з тієї групи людей, які стали акторами для того, щоб подолати свої комплекси та страхи. Я ніколи нікому не говорила про своє бажання стати актрисою, тому що була закомплексованою та дуже соромилась своєї мрії.
• Як проявлялась твоя мрія стати актрисою в шкільні роки? Чи приймала ти участь в творчому житті школи?
• Трохи приймала участь в шкільній самодіяльності, на мою думку, успіхів не мала.
• Тетяна, як ти наважилась все ж таки поступити на театральний факультет?
• Як я вже казала, про свою мрію стати актрисою я нікому не розповідала і готувалася до вступу в Дніпропетровську митну академію. В той час моя сестра вчилась в Запорізькому національному університеті, і от саме вона розповіла мені про нову спеціальність, що відкрилася в університеті, – актор театру і кіно. Вона запропонувала спробувати, підтримала мене. І я спробувала. Поступала відразу в два вузи: в Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого та Запорізький національний університет. В Києві я пройшла два етапи, але я настільки не вірила в себе, соромилась, не подобалась сама собі, що не дочекавшись результатів поїхала. Я була впевнена, що погано показала себе, думала, що ні на що не здатна. Але потім пересилила себе, зібравшись духом поступила на театральне відділення до Запорізького національного університету на курс заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Вадимовича Фортуса.
• Розкажи про студентське життя? Важко було сором’язливій дівчинці перетворитися в впевнену та сексуальну актрису?
• Важко. Я не знаю чому мене Геннадій Вадимович взяв на курс, я би себе не взяла (сміється). Потім він сказав мені, що завдяки ногам. Геннадій Вадимович, як він вже потім розказував, коли мене побачив, подумав: «О, гарні ніжки, в балеті гарна буде». Але потім, якимось дивом, він розгледів в мені акторський потенціал. Працював зі мною довго, жорстко, вибивав з мені всі комплекси. В результаті він переміг.
В університеті почалося моє перетворення: Геннадій Вадимович почав прибирати з мене все зайве і шукати в мені жіночність та сексуальність. Він дуже довго боровся з тим, щоб я вільно поводилась на сцені, долав мою скутість. Я дуже соромилась, це мені дуже заважало. Ще мені заважало зайве самоїдство та самокритика. Щоб я не робила, мені здавалось, що у мене нічого добре не виходить. Це пригнічує, не дає сили рухатися далі.
Геннадій Вадимович дуже вплинув на мене, він багато розповідав, якою має бути леді, про жіночність, якою має бути актриса. Він завжди казав: «Не можна зіграти королеву, будучи служницею в житті». Щоб стати такою, якою я є зараз, багато читала літератури, аналізувала свої вчинки, емоції, комплекси і життя загалом. Вчилась розуміти чого я хочу і як цього досягти. Навіть мої комплекси мені допомогли. Моє прагнення завжди бути кращою спонукали мене постійно самовдосконалюватися і вчитися. Я довірилася Геннадію Вадимовичу. Завдяки моїй вірі, прагненню до знань та завдяки майстру, який правильно всім цим розпорядився і направив, я думаю, мені багато вдалося. Проте це був довгий шлях, довжиною в десять років.
Навчатися в університеті було важко в тому плані, що не вистачало на все часу: зранку навчання, а потім до пізньої ночі етюди робили, трохи підробляли ще. На сон взагалі часу не вистачало, але було круто. В результаті маю три червоних диплома: бакалавра, спеціаліста та диплом магістра педагогіки вищої школи.
• Коли почалася твоя театральна кар’єра?
• В театр мене взяли на другому курсі. Моя перша роль це – Дюймовочка. До того виступала в балеті у виставі «Не лише про Гамлета». Спочатку в дитячих виставах працювала, потім поступово і у вечірніх стала грати.
• Практично одночасно з кар’єрою актриси розпочалася і твоя кар’єра телеведучої. Розкажи про це?
• Почала працювати на ТВ-5 на четвертому курсі університету. Стати телеведучою – це моя друга мрія. Я вважаю, що мені дуже пощастило в житті, мої мрії стати актрисою та телеведучою збулися. Телебачення і театр – це дві різні стихії. З одного боку, акторська професія допомагає в кар’єрі телеведучої, з іншого може і шкодити. На сцені ми більш емоційні, рухливі, наші жести більш широкі, а для кадра це зайве, там треба бути такою, як у житті. Це треба було зрозуміти і підлаштуватися.
• Тетяна, що для тебе театр?
• Театр – це життя. Театр – це не робота, сюди приходять не працювати, а жити, віддавати себе. Це більше ніж робота, це те, що необхідне кожному актору.
• Твоя улюблена роль?
• Їх багато, але особлива для мене вистава «Люкс №13» Це моя перша робота, після декретної відпустки. Я відчула, що повертаюсь в професію. Роль Рити в виставі «Мільйон за дружину» та роль Вікі в «Дайте завісу!.. Негайно» були для мене переломними. Мені багато чого потрібно було подолати в собі. Героїні сексуальні, в дуже відвертих костюмах, а я соромилася свого тіла і не відчувала себе сексуальною. Глядачі, які б побачили мене десять років тому і нещодавно, мабуть, мене б не впізнали. Дві різні людини. Колись згорблені плечі, коротка та кудрява зачистка, невпевнена, незграбна, з ледь чутним та невиразним голосом ледь чутно і невиразно.
Знаєш, тільки тоді, коли я навчилась не боятися себе, свого тіла, своїх проявів, я зрозуміла, що тільки в голові у кожній жінці сидить гарна вона чи не гарна, сексуальна чи не сексуальна. Оточуючи бачать жінку такою, якою вона себе відчуває. Але тільки зрозуміння замало, треба втілити це в життя. І я почала працювати над тим, щоб моє уявлення, бачення стало реальністю.
• Які актори тобі подобаються?
• Дуже люблю Чулпан Хаматову. Це актриса, якій віриш абсолютно. А ще Шарліз Терон. Шарлиз Терон – талановита та гарна актриса, але вона не боїться бути не красивою в кадрі. Це дуже добре, коли краса для актриси не є основою. Коли краса на першому місці у актриси, то вона стає не цікавою і як актриса, і як жінка. Важлива не форма, а зміст.
• Щодо особистого життя. Тетяна поділися з нами своєю романтичною історією знайомства з чоловіком?
• Я, трудоголік, постійно на роботі, тому з чоловіком познайомилась також на роботі. Із знімальною групою ми приїхали до кінотеатру зробити сюжет про новий фільм. Мій майбутній чоловік Денис, на той час тільки вступив в обов’язки директора кінотеатру. І коли я йшла до залу подивитись фільм, зустріла його і спитала, чи дивився він цей фільм, на що він відповів, що ні. «Чоботар без чобіт», - відповіла я. А після фільму він чекав мене з чашечкою чаю. Так все і почалося. Спочатку ми довго не могли зустрітися, я дуже зайнята була. Потім були коротенькі зустрічі у кав’ярнях, так за два місяці разів десять зустрілися. І ось Денис запрошує мене до ресторану, при зустрічі подарував квіти і п’ять коробочок. В кожні коробочці були приємні дрібнички, іграшки, а в останній – обручка. Він освідчився мені і зробив пропозицію. Я була в шоці: ми так мало знали одне одного. Що казати, у нас навіть першого поцілунку не було, про яке весілля можна говорити. Обручку я взяла, але не одягла, наступного дня вирішила повернути. Але це затягнулось на два місяці. Потім ми вирішили одружитися.
• У вас народилась чарівна дівчинка. Чи довго ти була у декретній відпустці, бо як вже відомо, що актриси довго без театру жити не можуть?
• Вийшла на роботу, коли донечці було піврочки. Акторська професія – це наркотик, сцена – це наш наркотик, глядачі – це наш наркотик. І без цього актор прожити не зможе. Коли я віддаю свою енергію на сцені, то дома я більш спокійна, гармонійна, можу залагодити якійсь конфлікт. А коли роботи немає, немає вистав, моя енергія накопичується. Я як стиснута пружина: в будь-який момент можу вибухнути, від цього можуть постраждати мої близькі і рідні люди. Для мене, бути врівноваженою та щасливою людиною без самореалізації – неможливо.
• Яка Тетяна дома, в сімейному колі?
• Дома я смішна, самоіронічна, самокритична, ще вибаглива та прискіплива, визнаю. Чорний гумор – моє все. Дома я заводила, запальничка, легка та весела. Навіть коли у нас ще не було дитини, я завжди смішила чоловіка і всіх домашніх. Зараз чоловік із цікавістю і посмішкою спостерігає, як я граюся з дочкою.
Готувати можу, але не дуже полюбляю. Раніше собі не готувала, я не вибаглива до їжі: з ранку можу з’їсти батончик, а пообідати та повечеряти одним і тим самим.
У вільний час люблю щось робити своїми руками, особливо домашній декор: декорую пляшки та коробки, виробляю квіти з різних матеріалів. Останнім часом займаюся вирощуванням домашніх квітів.
• Твій девіз по життю?
• У мене два життєвих кредо: «Все, що не робиться, все робиться на краще» і «завжди може бути ще гірше». Якщо на душі тяжко, завжди працюю, робота лікує все. Мої ліки, моя медитація – це моя робота.
Дякую тобі, Тетяна, за відверте інтерв’ю, мені здається, що ти вразиш глядачів своєю щирістю.
Отак сором’язлива дівчинка перетворилася в яскраво талановиту актрису, гарну та ефектну. Все, чого досягла Тетяна, - це все завдяки її наполегливій праці, постійній боротьбі з собою, зі своїми страхами і комплексами.
І як завжди післямова.
Дійсно, коли б ви зустріли Тетяну в фойе, в залі під час репетиції, будь-де, тільки не на сцені, то ви б побачили стриману, зосереджену, милу молоду пані. А от на сцені вона вибуховує енергію, азартом, пристрастю.
Безумовно, вона має сильний, стійкий характер, вона надзвичайно чуттєва і творчо обдарована особистість. Такий сплав якостей душі і розуму мають велике значення для акторської професії. Тож можна чекати чогось дивовижного від актриси Тетяни Арикової.
Отже, побажаємо Тетяні нових ролей, які б відкрили нові грані її таланту, а ще успіху та родинного щастя.
