Комунальний заклад «Запорізький академічний обласний театр юного глядача»

Запорізької обласної ради

каса (061) 286 29 72пн.-нд. 10:00 - 19:00онлайн КУПИТИ КВИТОК

You are here:ГоловнаНовиниЗнай наших - Дар`я Чебаненко
29.11.2019

Знай наших - Дар`я Чебаненко

Зранку вистава, потім репетиція, іноді не одна, а в вечорі вистава… І майже кожен день. А ще телебачення: реклама, зйомки. А вдома чекають коханні, рідні. А ще потрібно собі приділити час. Таке життя у артистів.
Про одну з наших працьовитих бджілок ми сьогодні вам розповімо. Своїми таємницями і секретами поділилася чарівна актриса нашого театру Дар`я Чебаненко.
· Дар’я розкажи звідки ти родом, про свою сім’ю?
· Я народилася в місті Запоріжжі 15 квітня 1996 року в родині залізничників. Батьки з дитинства визначили мою долю: навчитися на фізико-математичному, а потім стати залізничником, як мама і тато.
Мене назвали на честь моє прабабусі, яка виховала мою маму. Дар’я – подарунок від Бога, і власне, я й народилася на Пасху.
· Яка ти була в дитинстві?
· Я була така примхлива та ще й балувана. В дитинстві мені здавалося, що я була хорошою і слухняною дівчинкою, а коли подорослішала зрозуміла скільки «мотузок» зв’язала з батьків. Ніколи і ніде не залишалася без батьків. З татом і мамою я була слухняна, вихована, однак, якщо щось було не по-моєму – відразу проявлявся характер.
В школі батьки вимагали, щоб я навчалась добре. У мене навіть до п’ятого класу була няня, яка робила зі мною уроки. До сьомого класу я була відмінницею – татова та мамина гордість. А в сьомому класі я захворіла і місяць не ходила до школи, а почали вивчати нові предмети: алгебру, геометрію, фізику та хімію, - пропустила всі ази, наздогнати змогла тільки алгебру. Тому і скотилася по всім предметам. З шкільних предметів любила російську літературу та мову. Відкрию секрет, що у школі могла собі дозволити різко відповісти вчителю, наговорити грубощів, але тільки у випадку, якщо бачила несправедливість.
Батьки намагалися зробити мене ідеальною. У мене класична, навіть перфекціоніська сім’я, зрозуміло, я – перфекціоніст. Як не дивно, в моїй роботі це допомагає.
Дуже шкодую, що батьки мене не віддали навчатися в музичну школу, можливо зараз я була б на іншому, більш професійному, рівні в музиці.
· Чи мріяла ти в дитинстві стати актрисою?
· З дитинства дуже любила співати. Пам’ятаю, як я постійно співала пісню «Вітер з моря дул», але актрисою стати не мріяла, хотіла стати ветеринаром.
Маленькою я була дуже косолапа і батьки віддали мене в модельне агентство.
В плані творчості у мене дивовижна історія. У мене була бабуся, до якої мене завжди відвозили влітку, вона виховувала мене, як господиню. Розповідала, якою повинна бути господиня, вчила прибирати в домі, виконувати різноманітні домашні справи. Там я поєднувала корисне з… корисним, наприклад, перебирала горох і вчила одночасно таблицю множення. Одного разу ми з сестрою вирішили поспівати у караоке, наші співи почула бабуся: «Господи, Дар’я, слухай Юлю! Вона гарно співає, от і слухай, як вона співає». Мене це так зачепило. Напевно далі я робила все, щоб довести бабусі, що я творча особистість.
Почався новий навчальний рік, я перейшла з молодшої школи в середню і там учням запропонували безкоштовно відвідувати різноманітні секції: спортивну, вокальну, театральну. Я обрала вокал. Батькам вирішила нічого не розповідати. Викладачка сказала, що у мене слух такий собі, голос – щось можна зробити. Чекаючи групового заняття я попросила у викладачки бандуру (викладач грала на бандурі) побринчати. За цей невеличкий проміжок часу на бандурі я підібрала «Подоляночку». Почувши мою гру, викладачка приємно здивувалася і запропонувала почати навчатися грі на бандурі і паралельно займатися вокалом. Не можу сказати, що це було на високому професійному рівні, ну співала й співала, ну і добре. Але у мене були свої амбіції, а в колективі завжди з’являлися дівчата, які були краще за мене. Ось здавалося вже я йду буду співати на концерті і тут з’являється дівчина, яка співає краще. І знову я сиджу знов у черзі, на лаві запасних. Але мій час все одно прийшов! На щастя на моєму творчому шляху з’явилася Лілія Олександрівна Грінь. Вона дивовижна викладачка, я дуже вдячна їй. Це вже було в університеті.
Ще займалася в юності, не довго, в театральному гуртку при центрі творчості. Викладачем була Валерія Леонідівна Лютинська. В той час не було у мене такого захвату від театру, але мені сподобалося займатися акторством. В десятому класі я твердо і стовідсотково вирішила, що буду рухатися в цьому напрямку. Тато не схвалив вибір професії. Першою підтримала мене мама, а згодом і тато змирився. У мене з’явилася мета стати актрисою. Для цього кожні вихідні я їздила до Києва займатися вокалом з викладачами інституту музики ім. Р.М. Глієра та Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого. Планувала вступати до театрального вузу в столиці. І тут я закохалася.
· О, це цікаво, розкажи, будь ласка, про кохання, яке було в твоєму житті?
· В дитинстві я була дуже милою дівчинкою, в дитячому садочку за мною бігали хлопчики, каблучки дарували, один хлопчик (сміється) за ради мене засунув насіння собі у ніс, виховательки налякалися, викликали швидку допомогу. В школі я не була такою популярною серед хлопців, батьки вимагали, щоб я навчалася добре, то я всю увагу приділяла навчанню. В шкільні роки з хлопцями не зустрічалася, чомусь вони сприймали мене, як друга або сестру. Я була така собі класична «дівчина-друг». В одинадцятому класі я закохалася в хлопця: красень, під два метри зростом, накачений, вчився в університеті, був на два роки старший за мене. Як він мені подобався! Я йому навіть говорила про свої почуття, але у нього до мене почуттів не було. Із-за нього я і не поїхала до Києва.
· Чи легко тобі було вступити на курс до Геннадія Вадимовича, як проходило твоє навчання в університеті?
· Для вступу я займалася сценічною майстерністю з Віктором Миколайовичем Гончаровим, який відразу попередив: щоб потрапити на курс до Геннадія Вадимовича треба схуднути – і я схудла. А коли прийшла на консультацію Геннадій Вадимович сказав: «Поставиш брекити, тоді поступиш». І я подумала: «О, це так! О, це я попала!».
Як я готувалася! Я мега відповідальна людина, у мене напевно комплекс відповідальності. На вступний іспит я прийшла з бандурою, з мінусовками, в моєму танці було п’ять різних танцювальних стилів. І на творчому конкурсі Геннадій Вадимович каже: «Стоп, усе це ясно, а покажи мені шуруп». Я показала і йому сподобалося. На той час я не розуміла, чому шуруп був кращий ніж те, що я готувала? Потім Геннадій Вадимович пояснив, що головне це – віра, і вона повинна бути з самого початку. Якщо її немає і я б почала ставити питання: чому шуруп? а який шуруп? То це людина, з якою буде важко працювати, а якщо, як пластилін, то з неї можна щось зліпити.
Далі почалося навчання: Геннадій Вадимович почав ліпить справжню дівчину з дівчинки-пацанки. Спочатку у мене була недовіра, а потім я подумала, а раптом з цього щось вийде. Я довірилась – всі його поради я вбирала, як губка. І вбираю і сьогодні.
Я дякую Богу, що майстер Геннадій Вадимович є у моєму житті. Мої почуття важко висловити, словами, але скажу одне – він майстер, який може навчити. Я розумію, що з акторами з якими я працюю на сцені – Станіслав Шкляренко, Марія Нестулій, Катерина Макоєд, Тетяна Арикова – всі ми учні Геннадія Вадимовича, розмовляємо однією «мовою» і це перемога.
В навчанні була дуже старанною, робила багато етюдів, з усіма одногрупниками у мене були етюди.
· Коли почала працювати в театрі?
· Одного разу я з Катериною Россоловою підійшли до Геннадія Вадимовича показати етюд. На той час Катерина вже працювала в театрі і вчила танці у виставі «Боїнг-Боїнг», майстер запропонував почати вчити і мені. Взагалі-то я була не танцююча актриса, але виклик прийняла. За три дні вивчила всі танці, майстер був вражений – і запропонував вийти на сцену в найближчій виставі. Це було для мені несподівано. Перший вихід на сцену зі сльозами на очах, було дуже страшно. Це була остання вистава сезону і я встрибнула, як в останній вагон! І мене взяли в театр. Я була така щаслива. І потім пішло: інтермедії, дитячі казки.
· Твоя перша роль у вечірній виставі?
· Це була Вікі у виставі «Тато в павутинні». Дякую Геннадію Вадимовичу, що довірив меню цю роль. З цю виставу ми грали на великій сцені національного академічно-драматичного театру імені Івана Франка в Києві. Це велика удача для мене.
· Як відносишся до ролей, де потрібно роздягатися?
· Це жах! (сміється). Геннадій Вадимович обіцяв, що ніколи не виставить актрису оголеною на сцені. У нас в театрі приділяють особливу увагу тому, щоб жінка без одягу почувала себе комфортно: підбирають гарну білизну, панчохи, виставляють потрібне освітлення. Низький поклон Геннадію Вадимовичу за те, що він може піднести жіночу фігуру естетично і красиво. Є ще і такий момент: артистки під час вистави думають не про те, як вони одягнені, а про завдання, яке вирішуємо в тій чи іншій сцені. До костюму ми звикаємо на репетиціях.
· Дар’я, чи нервуєш ти перед виставою?
· Геннадій Вадимович нас вчив, що зі сценою потрібно спілкуватися. І у кожного це спілкування проходить по-своєму. А заслужена артистка України, мій викладач сценічної мови, Любов Іванівна Фриган розповіла нам, як вона це робить – і я завжди користуюся її методом. Перед виставою я сідаю на сцену і прошу її, щоб вона мені допомогла.
· Дар’я, нещодавно у тебе була прем’єра у дитячому шоу «Дивосвіт». Я особисто бачила, як ти нервувала, розкажи про це?
· Вистава «Дивосвіт» для мене особлива. Я дуже обожнюю дітлахів, особливо коли вони радіють і сміються. Я розумію, що це така сильна відповідальність виступати перед дітлахами. І от на шоу «Дивосвіт» я не впевнена не в собі, а в розчині для мильних бульбашок. Дуже хочеться щоб виправдалися всі надії малечі, вони ж побачили дивосвіт.
· Дар’я розкрий, будь ласка, секрет, як ти все встигаєш? З однієї репетиції на другу, ввечері вистава, а ще телебачення і домашні справи? Звідки ти береш сили і енергію?
· Я не знаю. Насамперед це бажання. Я дуже хочу бути якомога більше задіяною у творчому процесі театру. Напевно це мій егоїзм, але ж всі ми егоїсти. І дуже добре, що мій егоїзм співпадає з планами театру. Треба – будь ласка. Я багато працюю, тому що я так хочу, і мені це подобається.
· Дар’я, скажи яка твоя улюблена роль?
· Це Каніфоль у виставі «Ріка на асфальті». Ця вистава – це наша з Назаром самостійна робота під керівництвом режисера Геннадія Вадимовича Фортуса. Відновлювали виставу більше двох років. Ми жили цією виставою, говорили між собою цитатами з вистави. Іноді і в житті говорю, як вона. Каніфоль, як і я, яскраво проявляє свої емоції. Також вона схожа зі мною своєю безпосередністю Каніфоль. Дуже люблю в собі безпосередність, хочу, щоб вона була в мені як найдовше.
· Дар’я, розкажи про свою роботу на телебаченні?
Коли Тетяна Арикова пішла в декрет, то запропонувала мені спробувати. Я пішла на кастинг на TV-5 і всім дуже сподобалася. Мене взяли в новий проект «ВелоТревел». Коли знімали «Вело Тревел», тоді був жах. Ходила на курси української мови. Крім того, що ми були ведучі, ми ще писали сценарій, монтували відео, були координаторами. На той час в театрі проходили репетиції «Тато в павутинні», а я ще встигала мандрувати по Запорізькій області, і жодної репетиції не пропустила. Все ідеально підлаштовувала. Так, відпочинку не було, а навіщо він мені, та я не вмію відпочивати. День я починала на телебаченні о 6.00 ранку, на 11.00 я приїздила в театр і до 20.00-21.00 я працювала в театрі, а потім знов їхала на TV-5 і працювала там до дванадцятої ночі. Я була постійно в роботі. І якось почала розуміти, що телебачення витісняє театр, а я не хочу цього. Для мене театр на першому місці. Я пішла з TV-5. Як тільки я пішла з TV-5, мені подзвонили з телеканалу «Z» і запропонували вести програму погоди – я погодилася. Записую погоду по понеділкам (вихідний день в театрі,) на тиждень вперед, роботі в театрі це не заважає. Нещодавно з’явилася ще одна робота – кастінг менеджер, допомагаю знаходити акторів для реклами та маленьких відео, складаю розклад. Ця робота задовольняє мої організаторські здібності. А самоорганізація, на мою думку, це шлях до успіху. Знаходити 28 годин в добі – це супер!
· Дар’я, розкажи і похвалися, яку нагороду ви отримали за проект «Велотревел»?
· Телеканал TV-5 отримав за цей проект премію «Телетриумф»! Це було дуже здорово!
· Дар’я, як ти проводиш вільний час?
Коли я відпочиваю, то повинно бути все спокійне, рівне і нудне. Люблю почитати книжку, фільм подивитися, але, і роблячи це, я також працюю, знаходжу для себе і своєї професії щось корисне. Дивлюся старі фільми, обожнюю радянське кіно, фільми Ф. Філліні, І. Бергмана, А. Хічкока.
Люблю готувати сніданки. Прокидаюся рано, випиваю склянку води і готую сніданок у французькому стилі, а на столі обов’язково мають бути свіжі квіти, обожнюю квіти. Люблю, щоб все було красиво.
Ще займалася спортом – crossfit. Не розумію, як я раніше встигала, зараз часу не вистачає. Залишила тільки кардіо пробіжки. Виявляється я дуже витривала жінка, мені це допомагає на сцені.
Люблю доглядати за собою, робити різноманітні косметичні процедури, масажі, люблю побалувати себе.
· Прийшов час розповісти про шанувальників та особисте життя?
· Взагалі-то не люблю говорити про особисте життя. В цьому плані у мене все добре, дотримуюсь правила: «Щастя любить тишу».
А про шанувальників трохи розповім. Головний шанувальник мого таланту і акторів нашого театру – це Дмитро Двоєзерський. Він наш особливий глядач. Ще мої улюблені шанувальники – це діти. У мене вся кімната та гримерка в дитячих малюнках і поробках. Був у мене шанувальник з Харкова, кілька разів на вистави приїздив, квіти дарував, подарунки надсилав поштою.
· Дар’я, от спілкуюся з тобою і складається враження, що ти така ідеальна. Зізнавайся чи є у тебе недоліки?
· Звичайно є (сміється). По-перше я дуже занудна, до справи підходжу занадто відповідально. Я дуже балакуча, потрохи навчаюся мовчати. Іноді буваю різка, особливо до мами, дуже шкодую про це. Є у мене комплекс відмінниці. В театрі у мене є прізвисько «Всюдисуща»: можу монтувальникам допомогти, освітлювачам. Лізу до всіх зі своєю допомогою. Можливо це й не правильно, але мені це подобається. А ще я не вмію приймати компліменти, відразу ніяковію.
· Слухаю тебе і розумію, що всі твої недоліки, я би назвала перевагами.
Можливо це так і здається, але я розумію, що через них я можу дратувати. Моя активність іноді дратує колег.
· Що для тебе театр?
· Театр для мене – це все! Усім серцем люблю наш театр і дякую Богу, що працюю з такими чудовими людьми.
· Твій девіз по життю?
· Мій девіз – це слова Ролана Бикова: «… Якщо казати коротко, то формула успіху така: ти повинен сам знати, навіщо ти потрібен в цій сцені, в цьому фільмі, на цьому світі. Якщо не знаєш, якщо сумніваєшся, якщо думаєш, що на цьому місті може бути інший – все тобі гріш ціна».
· Про що ти мрієш?
· Дуже чекаю на своє тридцятиріччя – це ідеальний вік. В цей час відбувається розквіт жінки, розквіт кар’єри. Мрію в свої тридцять років відчути свою значимість.
Післямова
Дуже скоро, в прем’єрній виставі "Мафія та... sentiments" ви побачите Дар’ю в новому образі – пристрасно закоханої дівчини. Трохи підглянувши на репетиції, я скажу вам по секрету, в цьому образі вона неймовірна. Скоро ви і самі в цьому переконаєтесь.
Ось така вона, наша Дар’я Чебаненко – працьовита, талановита і неймовірно чарівна. Думаю, що якщо вона буде так багато працювати і віддаватися улюбленій справі, то свою значимість вона відчує раніше тридцяти років.
Мені здається, коли грає актриса Даша Чебаненко, то на сцені стає гаряче. Вона випромінює енергію потужну, позитивну, запалюючи глядачів. Не будемо зводити з неї очей

Галерея зображень

Квитки Online

Новини

Підпишись на розсилку

Поділитися в соц.мережах: