Комунальний заклад «Запорізький академічний обласний театр юного глядача»

Запорізької обласної ради

каса (061) 286 29 72пн.-нд. 10:00 - 19:00онлайн КУПИТИ КВИТОК

You are here:ГоловнаНовини"Знай наших!" Олег Абакуменко
15.09.2019

"Знай наших!" Олег Абакуменко

28 вересня о 18.30 на сцені театру надзвичайна вистава психологічний-трилер «Загадкове нічне вбивство собаки".
З цього приводу ми публікуємо інтерв`ю з Олегом Абакуменко - виконавцем головної ролі в цій виставі.
З виходом вистави «Загадкове нічне вбивство собаки" Олег Абакуменко, зігравши головну роль, Крістофера, як кажуть, проснувся відомим. Він майстерно і правдиво втілив образ хлопчика з обмеженими можливостями, з синдромом Аспергера. За цю роль Олег здобув не тільки любов глядачів, а ще отримав визнання на фестивалі-конкурсі на вищу нагороду Придніпров’я «Січеславна-2019» - диплом «Краща чоловіча роль» в номінації «Надія Січеславни». Сміливо можна сказати, що це його перша зіркова роль.
· Олег, звідки ти родом, розкажи про свою сім’ю, про своє дитинство?
· Народився я 26 лютого 1996 року в м. Запоріжжя. Мій тато приватний підприємець, мати лікар-терапевт. Так склалося, що батьки жили в громадянському шлюбі і невдовзі після мого народження вони розійшлися. Я залишився жити з мамою. Мати дуже-дуже багато приділяла мені уваги, я зростав залюбленою дитиною. І від цього я був вередливий, шебутний хлопчик, веселий та активний. У школі часто дошкуляв вчителям – і мати часто визивали у школу. А ще був театр: моя мати давно знайома з завідуючою трупою нашого театру Валентиною Олександрівною, тому я часто відвідував театр, виріс на дитячих казках театру, рано почав дивитися вистави для дорослих.
· В якій школі навчався? Як давалося навчання?
· Вчився спочатку в загальноосвітній школі №103, а з п’ятого класу перейшов в загальноосвітню школу №23. У школі вчився я не дуже гарно, а поведінка взагалі у мене була дуже погана. Багато шуткували на уроках. Одного разу на перерві ми з хлопцями бавилися і розбили скло, потім маму змусили платити збитки. Школу закінчив «хорошистом», але це з ого-го з якою натяжкою.
· Чи влюбливий був у дитинстві? Розкажи про перше кохання?
· Напевно так, як і всі діти. Дівчата почали подобатися ще з дитячого садочка. Перше кохання було у школі, я тоді був в п’ятому класі. Закохався в однокласницю (ім’я залишив в секреті). Але відносини у нас були дивні: ми то сходилися, то розходилися, і ось вся ця «Санта-Барбара» тривала два роки. Можливо це і не кохання було, а треба було зустрічатись, тому що всі так робили, так нам здавалося що ми дорослі.
А перше справжнє кохання у мене було набагато пізніше, в театрі.
· Олег, чи мріяв ти в дитинстві стати актором? І якщо так, то як проявлявся твій талант в дитячі роки?
· В дитинстві я багато ким мріяв бути. Спочатку я став захоплюватися рок-музикою: почав грати на гітарі, мріяв бути музикантом. Це було в восьмому класі. Потім захопився футболом і захотів стати футболістом, потім захопився баскетболом і мріяв стати баскетболістом. Згодом, коли подорослішав почав мріяти про кар’єру режисера. Я не дуже розумів сутність цієї професії, але вважав, що це було б прикольно. В шкільні роки, з п’ятого класу, почав займатися дзюдо. Займався завзято, прийшов у гарну фізичну форму. Якось на відпочинку на морі один чоловік назвав мене «усушений Рембо». В старших класах приймав участь у КВК, цілими днями пропадав у кабінеті педагога-організатора, готувався до виступів і це мені подобалося більше ніж вивчення шкільних дисциплін. У мене є диплом «Кращий жарт розминки».
Стосовно мого захоплення гітарою, то десь в десятому класі ми з друзями створили групу. У нас був гітарист, бас-гітарист, барабанщик, вокаліст. В групі я був гітаристом і на бек-вокалі. Ми були не професіонали, грали для свого задоволення, створювали пісні, їх у нас було десь шість. Одного разу я зламав дорогу гітару, ненавмисно звичайно. Я ж кажу, що бешкетником був (сміється).
· Як виникло бажання піти вчитися на актора?
· Спочатку я взагалі не знав, куди я хочу пити навчатися. Все що я вмів робити, то це грати в футбол та комп’ютерну гру Counter-Strike. Розповів мамі, що хочу поступати на режисерський. Саме в цей час мамина подруга, Валентина Олександрівна, розповіла, що дуже гарний майстер Геннадій Вадимович Фортус набирає акторський курс, нехай Олег спробує, сподобається. а далі піде на режисуру. Я послухався і пішов. Спочатку відвідував підготовчі курси у Геннадія Вадимовича. Мене відразу захопило і затягнуло. Але до занять відносився не дуже відповідально, часто прогулював, тому що багато часу у мене забирала підготовка до виступів КВК.
· Чи легко було поступати на акторський?
· Так, легко. Було три абітурієнта на місце, а, враховуючи те, що були такі люди, які не готувалися і вигадували все на ходу, а я все ж таки відвідував курси, готувався, то досить легко. Дуже вдячний своєму майстру Геннадію Вадимовичу Фортусу, за моє перетворення: з хлопчика, грубо кажучи, панка, він зробив мене таким, яким я є зараз. Це перетворення не тільки характеру, а й зовнішньо я змінився. До речі, раніше я був лисий.
Після прем`єри вистави «Загадкове нічне вбивство собаки», коли лунали гучні оплески, Марина Порошенко обіймає мене і каже, що я молодець, я подумав: «А якщо б я не поступив? Де б я зараз був?». Я твердо знаю, що зробив правильний вибір, не дивлячись на те, що це не легкий шлях, але воно того варте.
· З інтерв’ю з Назаром Баранніковим ми вже знаємо, що ви з ним з першого курсу університету почали підробляти в театрі, перший ваш з ним виступ був на Новорічному балі. Мені цікаво, чи хвилювався ти перед першим виходом на глядача?
· Якщо чесно, то ні. Це був виступ перед учнями шкіл, вони практично мої однолітки, якщо і було хвилювання, то зовсім трішечки. Інша справа – перший виступ на великій сцені, то була вистава «Тарасові сни», хвилювання почалися ще на репетиції, я відчував, як у мене червоніє обличчя і я не знаю, що робити і куди бігти.
· Олег, ти з Назаром Баранніковим постійно поруч: разом вчилися, разом почали в театрі працювати, на одних ролях у виставах «Тато в павутинні», «Примадонни», «Люкс №13». Чи помічаєте, що вас порівнюють і як ви на це реагуєте?
· Так, раніше ми конкурували, мене це хвилювало, але під час репетицій у виставі «Примадонни» ми прийшли до того, що ми не суперники, ми один одного взаємодоповнюємо, допомагаємо один одному, разом робимо роль.
· Висловлюючи думку колег і глядачів, вважаємо, що твоя зіркова роль – це роль Крістофера у виставі «Загадкове нічне вбивство собаки». Олег, розкажи, будь ласка, як ти готувався до цієї ролі складної ролі, як налаштовуєшся до вистави?
· Не я один все робив – це заслуга всієї трупи, режисера, акторів, цехів, всієї команди, яка працювала над виставою, кожний зробив свій вклад і я в тому числі. Те, що бачать глядачі, і те, що я втілюю на сцені – це величезна робота мого майстра і режисера цієї вистави Геннадія Вадимовича Фортуса. І велика йому подяка, що довірив мені цю роль. Дуже вдячний Юрію Артеменко за його опіку та підтримку.
Коли ми зробили виставу і йшли прогонами, мене фізично не вистачало на два акти: багато тексту, щелепи починали затискуватися, я починав тремтіти, сил не вистачало. А коли не вистачає сил, не вистачає сил до кінця вистави триматися аутистом, то наприкінці прогону я ставав звичайним хлопчиком, який хотів додому. На мою думку, для актора, якому дають таку роль, найголовніше показати, що така людина не робить комусь щось на зло, не робить нічого для своєї примхи, він робить те, без чого не може жити. У таких людей є свої принципи і вийти за рамки своїх принципів неможливо. Також важливо показати не тільки хлопця-аутиста з його страхами і комплексами, а ще показати хлопця-підлітка, якому все цікаво, а особливо цікаво входити в світ дорослих, це для нього водночас і цікаво, і незрозуміло.
Перед виставою «Загадкове нічне вбивство собаки» слухаю тільки інструментальну музику. Готуючись до вистави «Таланти і покійники», я прочитав автобіографію Марка Шагала. В цій книзі є момент, де він написав дуже зворушливо про свою матір. І я виділив собі ці строки, щоб їх читати перед виставою «Загадкове нічне вбивство собаки» - це допомагає мені в сценах з матір’ю. Перед складними виставами я не займаюся спортом кілька днів, щоб не було кріпатури. Після вистави люблю прогулятися по нічному місту зі скляночкою кави, це кращій антидепресант та анаболік, а потім люблю добряче виспатися.
· Досить складні задачі перед тобою стояли. А що допомогло тобі зрозуміти світ дитини з особливими потребами?
· Про те, що я буду грати таку складну роль, режисер-постановник вистави Геннадій Вадимович Фортус попередив мене заздалегідь. Тому у мене був час до неї підготуватися. Готувався довго та ретельно: багато читав про таких дітей, дивився відео, фільми, а ще відвідував заняття дітей з особливими потребами і спілкувався з дітлахами з особливими потребами особисто. Зараз у школах є інклюзивні класи і на заняття в такий клас (при загальноосвітній школі №66) я попросився. Сидів на останній парті і спостерігав за дітлахами. Один хлопчик постійно на мене дивився і як тільки я починав дивитися на нього, він уводив очі. Головна мета занять в таких класах – соціалізація дітей. Був там один хлопчик, він старший і довго вже навчається, то він коли ми віталися протягував мені руку і постійно про себе щось розповідав.
· Олеже, я знаю, що у тебе є спеціальні ритуали- налаштування перед виставами, розкажи про них?
· Налаштування – це для мене цілий ритуал, причому до різних вистав у мене різні ритуали. Наприклад за годину перед виставою «Люкс №13» я роблю мовну розминку, потім я вмикаю «Полонез» Ф. Шопена, і під цю музику одягаю свій костюм, танцюючи, балуючись - це мені дає певне відчуття персонажу. Налаштовуючись таким чином, я собі вигадую, він (герой, якого я граю) сам від себе кайфує. І коли я повністю готовий: одягнув костюм, окуляри, зробив зачистку, дивлюся на себе у дзеркало і кажу: «Який же я класний».
Музика мені дуже допомагає. Перед виставою «Тато в павутинні» я слухаю хіти гурту Red Hot Chili Peppers, перед «Примадоннами» «This is America» Childish Gambino.
· Чи є у тебе відчуття, що ти повинен бути перший, найкращий, чи ти командний гравець?
· Звичайно, насамперед команда. Але для себе я повинен бути найперший та найкращий. Мені подобається вислів «Будуйте дуже великі плани, нехай ви їх не всі виконаєте, але максимум зробите для цього». Робота в театрі – це командна робота, вистави робить команда, ми один від одного залежим і один одному допомагаємо.
· Олег, що для тебе театр?
· Театр для мене – це все, що я роблю в своєму житті. Тому, що все, що я роблю, увесь досвід, який отримую (займаючись спортом, читаючи або щось переживаю в особистому житті) – все використовую у виставах.
· Твій девіз по життю?
· Мій девіз – це вислів Альберта Ейнштейна – «Життя як їзда на велосипеді, щоб зберегти рівновагу, ти повинен рухатися». На собі вже перевірив, розслаблятися не можна. Головне, чому нас навчив Геннадій Вадимович, – прагнення до навчання, тому і вислів Альберта Ейнштейна мені близький.
Ще подобається вислів Фаїни Раневської – «Талант – це невпевненість в собі і болісне невдоволення своїми недоліками, чого я ніколи не зустрічала у посередності».
· Олег, які жінки тобі подобаються? Чи є у тебе кохана дівчина?
· У мене є дівчина, яка мені шалено подобається. В ній є все те, що подобається мені в жінці. Окрім краси і привабливості в моїй дівчині мені подобається те, що їй вдається вибудовувати гармонію в наших відносинах, вона все знає, все відчуває. Знає, коли треба підтримати, а коли не чіпати і залишити наодинці. Жінка повинна бути, на мій погляд, самодостатньою, цікавою, не повинна бути відкритою книгою. Такою і є моя кохана дівчина: кожен день відкриваю в ній щось нове для себе.
· Олег, як ти провидиш вільний час, який ти вдома?
· Дома люблю приділити час своїм домашнім улюбленцям. У мене є кішка Моніка (на честь актриси Монікі Белуччі) і шиншила Тобі, яку друзі-актори подарували мені на день народження і назвали на честь криси Тобі мого героя Крістофера з вистави «Загадкове нічне вбивство собаки»). Тобі дуже цікавий хлопець, який постійно щось жує, з ним я дуже люблю гратися.
Люблю поїсти солоденького, не уявляю життя без марцепанів та круасанів.
· Чому кішка на честь Моніки Белуччі?
· Моніка Белуччі – моя улюблена актриса, а ще Олівія Вайлд. Дуже люблю Мела Гібсона, з акторів, він для мене номер один. Обожнюю фільм «Чого хочуть жінки», а ще «Одного разу в Америці», «Бронська історія», «Славетні хлопці». Дуже подобається Едріан Броуді.
· Чи є у тебе хобі?
· Моє хобі – це спорт. Люблю єдиноборства, але зараз часу не вистачає. Люблю проводити більше часу з коханою дівчиною.
Післямова.
 Олег Абакуменко ще дуже молодий актор. Він тільки починає розкривати себе, свої можливості. Однак, вже зараз можна сказати, що він вельми цікава, самобутня особистість, талановита та надзвичайно працьовита. А згадуючи думку Сіднея Сміта про те, що наполеглива праця – це єдиний шлях здобути вищості, розумієш, що цей хлопець досягне всього, що тільки забажає.

Галерея зображень

Квитки Online

Новини

Підпишись на розсилку

Поділитися в соц.мережах: