Комунальний заклад «Запорізький академічний обласний театр юного глядача»

Запорізької обласної ради

каса (061) 286 29 72пн.-нд. 10:00 - 19:00онлайн КУПИТИ КВИТОК

заслужений артист України Сергій Цевельов

Закінчив Новосибірське обласне культурно-просвітницьке училище (нині обласний коледж культури і мистецтв) в 1977 р.

Київський Національний університет театру, кіно і телебачення, факультет режисура драматичного театру в 2009 р.

У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 1980 р.

1988 р. - диплом «Найкраща епізодична роль» за роль Ефіопа в спектаклі «Езоп», театральний фестиваль-конкурс Дніпропетровського відділення СТД України

1991 р. - спеціальна премія за роль Табакі в спектаклі «Мауглі», фестиваль «Золотий Лев»

1993 р. - диплом «Найкраща роль другого плану» за роль Табакі в спектаклі «Мауглі» на І Всеукраїнському доброчесним фестивалі для дітей і юнацтва

1996 р. - премія «Краща чоловіча роль» театрального конкурсу Придніпров'я за роль Мела Едісона в спектаклі «Блюз другої авеню» (театр-лабораторія «Viе»), фестиваль-конкурс на вищу нагороду Придніпров'я

2002 р. - премія «Краща жіноча роль другого плану» за роль Принцеси в спектаклі «Кіт у чоботях» (театр-лабораторія «Viе»)

2005 р. - премія «Краща жіноча роль другого плану» за роль Баби-Яги в спектаклі «Два клени» (Театр-лабораторія «Viе»), фестиваль-конкурс на вищу нагороду Придніпров'я

2017 р. - диплом «Кращий акторський дует» на ХІХ Міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії» за виставу «Останній палкий закоханий». (Режисер-постановник С. Цевельов, актори С. Цевелев і В. Лютинська).

2018 р. - отримав почесне звання "Заслужений артист України"

2018 р. - Диплом переможця вищої театральної нагороди Придніпров'я "Січеславна-2018" у номінації "Краща чоловіча роль ІІ плану" за роль Євгенія у всиставі "Танго" С.Мрожека

- почесна грамота Міністерства культури і мистецтв України за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність, 2004 р.

 

Такий яскравий, такий різний, такий справжній –  заслужений актор України Сергій Цевельов.

Пропоную більше дізнатися про нього.

  • Сергій Геннадійович розкажіть звідки ви родом, про вашу родину?
  • Народився я в прекрасному місті Новосибірськ, у звичайній родині. Один мій дідусь був столяром, інший теслярем. Мій батько пропрацював все життя водієм: він справжній майстер своєї справи. Мати працювала на швейній фабриці, а ще дуже гарно співала.

Яскраві враження, які мені запам’яталися і які допомогли обрати професію – це сімейні свята. На ці свята завжди запрошували багато гостей, а родичів у нас було багато. Мій дядько прекрасний баяніст, мати співала в народному хорі, тому на наших святах і співали, і танцювали, але особливо мені подобалися хорові співи. Тато дуже гарно танцював циганочку. Одного разу його помітили в одному із виступів гуртка художньої самодіяльності і запросили в танцювальну студію при театрі опери та балету. Він трохи туди походив і кинув.

  • Яким Сергійко був в дитинстві?
  • Я був хлопчиком з характером, часто попадав в авантюри. В чомусь і сам був авантюристом. В дитинстві нічого з театром мене не пов’язувало.
  • Коли ви зрозуміли, що вам цікаво займатися творчістю?
  • Новосибірськ – це велике науково-культурне місто. На той час в Новосибірську було шість театрів (зараз набагато більше). З першого класу учнів привчали до театру: спочатку зі школою ходили, потім з батьками. Рівень мистецтва, в тому числі театрального, в Новосибірську був високий. Мабуть, все, що я бачив і вплинуло на мене і на мій вибір професії. По телевізору я не пропускав жодної телевистави. Найсильніші враження на мене справила вистава «Принцеса Турандот» театру  ім. Вахтангова. Я і зараз іноді її переглядаю, дивлюся і щось беру для себе.

В п’ятому класі прийшов до школи керівник ансамблю для прослуховування учнів. Він порекомендував мені спробувати навчитись грати на трубі. Недовго я грав на трубі, десь півроку, потім покинув заняття.

В шкільні роки я дуже любив слухати музику на платівках і дивитися по телевізору гумористів Аркадія Райкіна, Андрія Мирова та Новицького. Для мене це було справжній кайф. І ось мої перші спроби виступів, творчого виявлення – це були гуморески, які я розповідав на вулиці своїм друзям, на сімейних святах, в компанії шкільних друзів. Всі були в захваті від моїх виступів, вони сміялися –  і мені це також подобалося. Були у мене і спроби приймати участь у дитячих театральних гуртках.

  • Пам’ятаєте свій перший виступ на сцені?
  • Так, це було в шкільні роки. Після літніх канікул в школі влаштували вечір «Як я провів літо», на якому я показав пантоміму «Рибалка-невдаха». Враження були неймовірні: перший виступ, перші оплески, успіх. Потім часто став виступати. Окрім розмовного жанру, я ще співав в дуеті з хлопчиком.
  • А в школі як навчалися?
  • Вчився нормально: не дуже вдавалися фізика, хімія, але любив літературу, географію, історію. Дуже любив читати.
  • Розкажіть нам про своє перше кохання?
  • Перше кохання у мене було в шість років: закохався у сусідку по дому. Нас дражнили чоловіком і дружиною, потім вона переїхала. На зріст я був маленький, а всі дівчата були вище мене. Тому мої стосунки з дівчатами були складними. Шкільне кохання, яке я тримав у серці довго, було нажаль невзаємне.
  • Що ви найбільше цінуєте у жінці?
  • Ніжність. Ніжність – це головна зброя жінки, перед якою капітулюють всі чоловіки.
  • Чи мріяли в дитинстві стати актором?
  • З шести до чотирнадцяти років я мріяв стати льотчиком. Але коли прийшов час поступати, виявилося, що я непридатний за станом здоров’я. Для мене це був удар. Закінчивши школу я визначив для себе три шляхи: або бути слідчим, або архітектором, або актором. Вирішив піти вчитися в театральний. Вирішував я сам, а батьки не заперечували, підтримали моє рішення.
  • Сергію Геннадійович, де ви навчалися акторському мистецтву?
  • Я поступав в театральне училище і провалився на першому турі. Сказав собі: «Все, я в театр більше ні ногою». Взяв документи і поїхав в Новосибірський будівельний інститут. Але коли я побачив, які потрібно зробити конкурсні малюнки, зрозумів, що ніколи такого не намалюю. Моя третя спроба – Новосибірське обласне культурно-просвітницьке училище, режисерське відділення. Там набирали курс режисерів самодіяльних театральних колективів. З цього і почалася вся моя театральна кар’єра. Вчився я добре: по всім дисциплінам, які відносилися до акторської майстерності та театру, у мене було відмінно.
  • На державному іспиті директор Новосибірського театру ляльок запропонував мені посаду актора в цьому театрі. Думав я не довго – це було вище моїх очікувань. Це було те, про що я мріяв – працювати актором в професійному театрі. Проробивши лялькарем два роки, я зрозумів, що керувати лялькою мені важко. Виявилося, що мріяв я все ж таки про інше. З’явилося бажання вийти із-за ширми. З товаришем почали шукати драматичний театр – обрали Бугурусланський драматичний театр. В цьому театрі я багато чому навчився: не тільки набув акторського досвіду, а і навчився культурі театру, театральній естетиці та етиці. Вбирав все нове як губка. Але через два роки почав сумувати: те чому я навчився в цьому театрі (тих знань та навичок) мені було вже замало. Хотілося чогось більшого.

Саме тоді прийшла пропозиція спробувати свої сили в новому театрі, який тільки відкрили у Запоріжжі. Ми приїхали до Запоріжжя, на конкурсній основі показали свої номери, ціла програма була – хвилин на сорок. В 1980 році почалася моя кар’єра в театрі Молоді. Але не довго я пропрацював: практично відразу мене забрали в армію.

  • Як служба проходила?
  • На службі я гарно влаштувався: там дуже любили художню самодіяльність, тому я зі своїми гуморесками, монологами був там популярним. А ще я був керівником вокально-інструментального ансамблю.
  • А після військової служби ви повернулися до театру?
  • Так, і відразу втягнувся в роботу. Взяли в роботу дві п’єси: «Банка згущеного молока» і казку «Олександрова, не підказуй». У виставі «Банка згущеного молока» у мене було дуже вдала роль: я грав малолітнього злочинця по кличці Кобра. Вистава ця була дуже жорстока, її навіть хотіли закрити, але до цього не дійшло. Але вона була дуже популярна і користувалася великим попитом.
  • Наскільки я пам’ятаю, саме після цих вистав у вас з Інною Геннадіївною зародилися особисті почуття.
  • Так, ми почали ближче знайомитися, спілкуватися, дружити. А коли ми поїхали на гастролі, почали ще більше приділяти уваги один одному. Після гастролей я зробив Інні пропозицію. Познайомилися з батьками і 25 серпня 1983 року ми одружилися.
  • Сергій Геннадійович, що для вас театр?
  • Для мене спочатку театр був таким: я щось роблю на сцені, глядачі сміються, їм приємно і мені від цього приємно. На другому етапі було бажання стати хорошим артистом, грати по суті. Обожнював грати в дитячих казках, а казки у нашому театрі найкращі. Однак, завжди мріяв грати серйозні, драматичні ролі. Мріяв Гамлета зіграти, але не судилося.

Я жадав розвинути в собі актора з великим діапазоном, не хотілося застрягати на одному жанрі  і звичним акторським амплуа. Мені цікаво все: від високої трагедії до легкої комедії, від трагікомічного фарсу до легкої мелодрами. Я зробив з себе синтетичного актора.

  • Розкажіть про свої улюблені ролі?

Коли ставилася вистава «Мауглі», я спочатку мріяв зіграти Мауглі, а потім передумав: зрозумів, що краще зіграю шакала Табаки. Я відчув, що зможу зіграти цього мерзенного персонажа. І я отримав цю роль, а далі почалася захоплююча творча робота. Мені було так цікаво створити гидкого шакала, використовував  для цього все: досвід створення образу через пластику, через фізику, неврастенічні речі, щоб відтворити хитрість, підступність, брехню. І у мене все вдалося. Я знайшов свою нішу в театрі, особистий, незаповнений простір. Після ролі Табакі мені запропонували зіграти Ефіопа у виставі «Езоп». Зігравши цю роль, я в ранці прокинувся відомим. Роль Ефіопа – особлива роль для мене, після неї мій статус як актора підвищився. Але все одно у мене було внутрішнє відчуття, що я щось не дограю.

Трохи пізніше у мене почалася творча криза: набридло грати другорядні ролі, жучків та павучків. В своїй творчій долі я на це був не згодний. Одна людина мене спровокувала: «Досить тобі грати хлопчиків, час грати чоловіків, давай зробимо самостійну роботу». Почали працювати поза театром, і це мене затягнуло. Тайна робота була у нас, експеримент. Це була вистава «Скляний звіринець». Я ніколи не любив стояти на місці, мені завжди хотілося чогось нового.  Працювали над цією виставою довго, більше року, але прем’єра не відбулася: актриса, яка грала жіночу роль, поїхала з міста. Процес зупинився, але бажання зробити виставу самостійно залишалося. Я відчув, що можна створити новий театр. Мені стало тісно в театрі.  Ролі, які я хотів грати, мені не давали, а тих ролей, які я грав було недостатньо для реалізації моїх акторських амбіцій. І я розумів, що моя жага надто сильна, і я не міг себе більше стримувати. Я почав вмовляти Віктора Попова створити свій театр.  В результаті після важких гастролей, депресії, стресу та нервового виснаження в 1990 році я поїхав до Москви, подивився там вистави, побачив те, що раніше не бачив та надихнувся. Повернувшись з Москви, вирішили знов зробити виставу поза межами театру, в якому працювали. Це була вистава «Четвертий стілець», яка і стала початком заснування театру VIE. Цьому театру я віддав п'ятнадцять років. Я був одним із його засновників. Театр VIE був створений як лабораторний театр: вивчення, пізнання і реалізація, пошук нових виразних форм, рішень, пошук нового існування акторів на сцені.

  • Після п’ятнадцяти років пошуків ви все одно повернулися в театр Молоді. Чому так сталося?
  • Я виконав свою програму. Те що мені хотілося зробити в театрі VIE – я зробив, а далі мої плани не могли там реалізовуватися. На тому етапі я зрозумів, що треба не театр шукати, а виховувати театр в собі. В 2005 році я повернувся в театр Молоді. Я дякую Геннадію Вадимовичу за те, що прийняв мене і я зміг повернутися. Я ціную творчу довіру, яку він мені виказує. Він людина пошуку, стратег розвитку театру і мені цікаво з ним працювати.

І в тому ж році став студентом режисерського факультету в університеті ім. І. Карпенка-Карого.  Зараз знання режисури мені допомагає в створенні ролі та постановок.

  • Які зараз ваші улюблені ролі?

Ролі – це як улюблена книжкова полиця, а на улюбленій книжковій полиці не може бути одна книга. Так і з ролями. Люблю грати персонажів з неоднозначною долею. Зараз мені дуже подобається роль Дяді у виставі «Танго». Цікава роль, персонаж непередбачуваний: в першому акті це одна людина, а в другому акті зовсім інший. Саме складність цієї ролі мене і приваблює. Люблю роль Дідуся у виставі «Тато в павутинні». І звичайно роль Барні у виставі «Останній палкий закоханий» у мене не в останньому ряду. Зараз у мене склалася палітра різнопланових ролей – це саме те, про що я завжди мріяв.

  • Які ваші улюблені актори?
  • Зіновій Гердт, Сергій Юрський, Андрій Миронов, Олександр Ширвіндт, Олег Борисов. З іноземних Дастін Хоффман, Аль Пачино, Роберт Де Ніро. На них дивишся і завжди чомусь навчаєшся.
  • Сергій Геннадійович, який ви у житті, дома?
  • Я вважаю, що для кожної людини домівка – це головне. З дому ми йдемо на роботу, з роботи додому. І хто знає, як складеться доля: актор після вистави повертається додому, а там його чекають рідні люди – дружина, діти. І це може багато що компенсувати.

Захоплююся фотографією. Люблю закарбувати фотографією щось таке, що радує очі, душу і серце.

 Я дома багато працюю: створюю рекламні ролики для театру. Моє хобі перетворилося на роботу. 

Також дуже люблю готувати. В дванадцять років приготував перший борщ, вийшло смачно. Відтоді я завжди готую борщі вдома. Знаю смаки своєї дружини і люблю для неї готувати. Доглядаю за кімнатними рослинами.

Я неймовірний романтик. Романтизм – це один з двигунів мого життя, люблю прагнути до чого незвичайного, нестандартного. Полюбляємо прогулянки на природі, у лісі, любимо кататися на човні. Неймовірно обожнюю природу.

Моє хобі – риболовля. Спочатку ловив рибу для кошеняти, а потім це перетворилося у захоплення. Найбільший улов – лящ вагою 3,5 кілограмів.

  • Ваш девіз по життю?
  • Не боятися змін та прожити життя так, щоб не зіпсувати собі некролог.

Дякую вам, Сергій Геннадійович, за інтерв’ю і за те, що поділилися з нами частинкою свого життя.

Післямова

Особисто захоплююся талантом Сергія Геннадійовича Цевельова. Він завжди дивує своєю многогранністю і непередбачуваністю. Актор підкорив глядачів багатьма ролями. Йому неперевершено вдається грати злодіїв, жорстоких та підступних чоловіків, як наприклад роль дяді у виставі «Танго». Хоча в житті він дуже добрий, галантний, інтелігентний та скромний чоловік. Можливо, в цьому криється його високий рівень акторської майстерності: правдоподібно грати те, що тобі не властиво.

 Усе своє життя Сергій Геннадійович шукав свій театр, а виявляється театр завжди був поруч, його серці.

 

Додаткова інформація

Галерея зображень

Квитки Online

Акторський склад

Підпишись на розсилку

Поділитися в соц.мережах: