Комунальний заклад «Запорізький академічний обласний театр юного глядача»

Запорізької обласної ради

каса (061) 286 29 72пн.-нд. 10:00 - 19:00онлайн КУПИТИ КВИТОК

артистка Інна Яновська

Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині Національний університет театру, кіно і телебачення) в 1979 р.

У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 1979 р.

1993 р. - диплом «Краща жіноча роль» на І Всеукраїнському доброчесному фестивалі для дітей та юнацтва у виставі «Троє поросят» А. Тихомирова

2003 р. - диплом «Краща жіноча роль» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2003» за роль Христини у виставі «Публіці дивитися забороняється» Ж. Марсана

2012 р. - почесна грамота Міністерства культури і мистецтв України за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність

2013 р. - диплом «Краща жіноча роль» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2013» за роль місіс Клакет в спектаклі «Дайте завісу!.. Негайно!» М. Фрейна

 

 На щастя, в театрі до сьогодні працюють актори, які започаткували наш театр, були першими цеглинками у створенні особливої естетичної програми театру. Вони першими представляли театр на різних фестивалях і отримували високі нагороди. Зразу зі студентської аудиторії до театру в 1979 р. приїхали молоді актриси Інна Яновська, Валерія Лютинська.

 

Народилась Інна Геннадіївна 22 липня 1957 року  у місті Бердянськ. Акторів в сім’ї не було, але батько на сцені виступав, це було його хобі: він добре співав і читав, хоча по професії він економіст. Мати практично все життя пропрацювала на трикотажній фабриці.

 

  • Якою була в дитинстві маленька Інна?
  • В нашій сім’ї була дуже сувора дисципліна, що звичайно відобразилось на моєму характері. Я була сором’язлива, слухняна, та взагалі підкорятися і слухатися мені було не важко.
  • Чи мріяли ви в дитинстві стати актрисою?
  • Звісно мріяла. Бердянськ місто маленьке, свого театру немає, та й слово «театр» я не знала. Мені подобалось кіно. Тому бажання бути актрисою у мене із-за кіно. С дитинства люблю виступати, всім ролям в дитячому садочку раділа. Дуже танці люблю, ще з садочка танцювала. З дитинства зберігаю книжку про відому балерину Галину Уланову, яку мені подарувала завідувач дитячого садка с підписом «Інночці Яновській – майбутній балерині». Така була старанна в танцях, пластична була, рухалась добре і це бачили інші люди. Але професійно танцями займатися не вдалося – по параметрам не підходила: маленький зріст та фактура. Танці – це те, що мені дуже подобалось, але мене не брали. Для танцівниці я була не стандарт, але і досі танці люблю, всі передачі дивлюся танцювальні.
  • Як в школі вчились?
  • В школі була старанна, круглою відмінницею не була, але вчилась дуже добре. В школі проявила себе в читанні віршів, у мене це добре виходило. При цьому математика, алгебра та геометрія також давалися легко.
  • Інна Геннадіївна, окрім школи відвідували якісь гуртки?
  • Так. Батькам дуже хотілося, що я займалася музикою. Вони взяли мене за руку і відвели в музичну школу. Там у мене запитали на якому інструменті я би хотіла грати, і я відповіла: на піаніно. Але виявилося, що ми запізнилися і клас по фортепіано був вже набраний. В той день збирали клас по скрипці. Скрипка у мене не викликала захоплення, я і не знала на той час, що це за інструмент. Але у батьків була мета, щоб я отримала музичну освіту, тож мене умовили. Слух та почуття ритму у мене були гарні, і до того ж я була старанна. Вчила в музичні школі добре. Але ці заняття ніколи не приносили задоволення. Останні роки навіть просила батьків покинути ці заняття. Другим інструментом було фортепіано – це єдине, за що мені подобалось в музичні школі: я навчилась до пісень підбирати мелодії (навіть без нот). Цей талант використовувала у виступах в школі.

Батьки мріяли, що коли вони будуть старенькими, включать телевізор, а там Інночка, в першому ряду на скрипці грає. Батьківська мрія не збулася. Я їм казала, що не люблю ці заняття, але кинути не дозволяли. Музичну школу закінчила, але скрипку в руки більше не брала. Була не любов не до самої скрипки, а до того, що мене змушували на ній грати, такий протест волі батьків, який не співпадав з моїми прагненнями. Зараз скрипку тільки слухаю, концерти люблю, іноді навіть плачу, коли розчулює звучання, але самій грати не хочеться.

 

  • Як виникло бажання стати актрисою?
  • Мені подобалось все, що я бачила в кіно. Дивлюся фільм про лікаря і хочу стати лікарем, дивлюся про стюардесу, мрію стати стюардесою. Я вже тоді нібито вживалася в ці образи.

Коли я була в 9 класі в будинку культури з`явилося оголошення про набір в драматичну студію при Народному театрі. Я вирішила там займатися – це було моє перше знайомство з акторською професією. Керівником студії був Микола Григорович Волошин, одногрупник Олександра Петровича Короля, який на той час очолював Мукачівський Драматичний театр. І ось завдяки цій дружбі в Бердянськ приїздив на гастролі Мукачівський драмтеатр. А це вже було моє перше знайомство з театром. Я ходила на всі їх вистави, у мене були улюблені актори. Я купувала програмки і ставила всім акторам оцінки. Тоді я зрозуміла, що хочу як вони бути. Хочу стати актрисою театру.

  • Де навчались, після закінчення школи?
  • Поступати вирішили до Харківського інституту мистецтв. Розповіла своєму педагогу, він мені допоміг у підготовці. Приїхали ми до інституту і дізналися, що набирають цього року (1974 р.) один курс драматичних артистів та два курси лялькарів. Так як курс один, то мені відразу натякнули, що курс зібраний і запропонували йти на курс актора ляльок. На це я була не згодна. Був шок, істерика – це був мій перший серйозний стрес. Не взяли тому, що була маленька, не формат для актриси, до цього я не комплексувала, що я маленька для сцени. Коли виступала в театральному гуртку, мені здавалось, що у мене все добре вдається і страху перед виступом на сцені у мене ніколи не було. Отже вирішила випробувати себе на наступний рік, батьки підтримали. Я вірю в долю. Зараз ні про що не жалкую, розумію, що багато речей, які відбулися в моєму житті відбулися не марно. І якщо б тоді поступила в Харкові, то до не потрапила до нашого ТЮГу.

Цей рік-очікування я працювала в дитячому кінотеатрі, масовиком-витівником. Виступала з мікрофоном перед дитячими фільмами. Розповідала про фільм, про акторів. Це був гарний досвід спілкування з глядачами, на новорічній інтермедії ведучою була. Так рік і промайнув.

  • Вирішила поступати до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. І вдача вже була на моєму боці. Екзамени склала добре, поступила легко. Педагог набирав курс за типажами. В мені він побачив актрису-травесті.

 

  • Яке у вас було студентське життя?
  • Навчання давалось легко, єдине, до чого я була не готова – це до життя в гуртожитку. Нові люди, шум, нестача сну, але не дивлячись на це студентство викликає у мене найсильніші емоційні переживання. В інституті грала дівчаток , сестричок, доньок, подружок, тому, що дівчат мого зросту та темпераменту на курсі не було.

Ви навчались у Києві, у вас там було налагоджене життя, як ви попали до Запорізького ТЮГу.

Ми застали ті часи, коли після інституту треба було обов’язково відпрацювати три роки. Коли ми показували свої дипломні вистави, то на нас приїздили подивитись режисери з різних міст, для того щоб запросити у свої театри. Так мене запросили до Житомирського театру. А я марила Києвом, мріяла там залишитись, мені здавалося, що весь світ там зосереджений. Але для того щоб працювати у Києві треба мати прописку. І як відомо самий легкий спосіб її отримати – вийти заміж. Коханого киянина у мене не було, а фіктивно виходити заміж було не по моєму характеру. І ось в це час до Києва приїхав мій перший майстер Микола Волошин і розповів, що в Запоріжжі відкривається дитячий театр, де головним режисером буде Олександр Петрович Король. Доручив мені зібрати групу молодих спеціалістів, яким ще й квартири обіцяли. Курс у нас був дружний, а ще нас зігрівала думка, що ми будемо засновниками театру. Ніяких династій, ролей не треба чекати, ми – початок. З Києва нас приїхало десять акторів (Тетяна Єрентюк, Володимир Голяк, Надія Стадніченко) та шість з Харкова (Валерія Лютинська). І всі одного віку. Перший хто нас зустрів Микола Інокентійович Попов. Він зробив нам ознайомчу екскурсію по місту, по проспекту. Проспект вразив, але все одно не Київ. Я вирішила, що відроблю в Запоріжжі три роки і повернуся в столицю. Сумувала дуже за Києвом, їздила туди майже кожного місяця, і так було довго. Я не могла прийняти не саме Запоріжжя, а те, що це не Київ.

В театрі у мене все склалося добре. Перша роль в ТЮЗі – новорічна казка «Василіса Прекрасна», грала у масовці. Мені навіть в інституті натякали, щоб я і не мріяла про головні ролі через зріст та фактуру, так все життя буду грати дівчаток, хлопчиків або звіряток. Цьому я внутрішньо пручалася багато років. Мені було прикро. Завжди поруч є стрункі та високі.

 

  • Інна Геннадіївна, розкажіть про свою першу, серйозну, драматичну роль?
  • Завдяки Олександру Петровичу я закохалася в дитячі казки «Терем-теремок», «Муха-Цокотуха». Ми не ставилися до казок, як до чогось другорядне, ми вважали вистави-казки такими ж повноцінними виставами, як вистави для дорослих. Так як головний режисер театру А.П. Король до них ставився серйозно і поважно. А перша моя драматична роль – роль Електри, в однойменній виставі. Я тільки вийшла з декретної відпустки і режисер Віталій Іванович Денисенко спитав, чи скучила я за роботою і запропонував почитати Електру. Побачив в мені Електру. Складна була для мене ця роль.
  • Чи є у Вас улюблені ролі?
  • Улюблених немає, є ролі легше даються і складніше. Як я вже казала, складною роллю була роль Електри. Це героїня – донька царя, яка мститься за свого батька, вбиваючи свою мати, брата, сестру. Над цією роллю багато плакала, тому, що треба було зіграти ті риси характеру, які були мені не притаманні. Я не могла зрозуміти, як можна настільки ненавидіти, щоб хотіти вбити.
  • Інна Геннадіївна, що для Вас театр?
  • Театр – це моя доля, моя сім’я. Можливо тому, що ми родиною в театрі. Хоча з самого початку було відчуття, що ми всі близькі, рідні. Театр – це моя домівка, моя родина.
  • Ваш чоловік – заслужений артист України Сергій Геннадійович Цевельов, як ви познайомились?
  • Познайомились в театрі. До театру він прийшов пізніше, через два роки, коли був набір артистів зі стажем роботи. Взагалі-то мені завжди подобались високі хлопці, високі й красиві артисти кіно. Була закохана в Олександра Абдулова та Олександра Збруєва.

Спочатку Сергія не помічала, до того ж його швидко забрали до армії і повернувся він через два роки в 1983 році, і швиденько був задіяний у виставах поточного репертуару театру. Перші вистави, які ми робили разом: – це вистава для юнацтва «Олександрова, не підказуй!» та вистава про колонію неповнолітніх злочинців «Банка згущеного молока». В дитячій виставі Сергій грав комедійного персонажа, надзвичайно смішнючий був. А в  «Банці згущеного молока» у нього була характерна, драматична роль, він жорстоку людину грав. В обох виставах Сергій грав класно, і дуже відрізнявся від інших. В колективі йому було потрібно яскраво заявити про себе, показати свої можливості, акторські якості. Тому він був дуже активним, потім виявилося, що це була його риса характеру: він активний в житті. Отже, спочатку я закохалась в нього, як в актора. Потім ми поїхали на гастролі, там і почалися наші стосунки. Якось швидко одружилися, я навіть шуткувала, що ми спочатку одружилися, а потім почали зустрічатися. Характери довго «притиралися»: різні темпераменти, різне виховання.

 

  • А чи правда, що в сім’ї двом акторам важко вживатися?
  • Як на мене, ні. Нам дома легше аніж в театрі. Дома театр вимикаємо, ми цьому навчилися. Коли ми на роботі, то ставимося одне до одного, як і до інших акторів. А взагалі-то, чим менше ми перетинаємося на роботі, тим краще.
  • Інна Геннадіївна чи є у Вас хобі?
  • Наш син, мені якось сказав: «Вам дуже пощастило, що у вас робота і хобі – два в одному». Якийсь час я захоплювалася в’язанням. Викладала в школі мистецтв.
  • Ваш девіз по життю?
  • В різні періоди в житті, різні девізи були. Наприклад, коли я була не впевнена в собі говорила собі «Доки ти незадоволений життям, воно проходить». Треба радіти кожному дню.

Дякую Вам, Інна Геннадіївна, за відверте інтерв’ю. 

 

Дорогі друзі, як завжди мені хочеться висловити моє особисте враження від розмови з Інною Геннадіївною. Неймовірно цікава актриса, яка зіграла велику кількість ролей. Зайдіть на сайт і подивуйтеся! Її власний репертуарний лист фантастичний: героїні, паночки різних характерів та мастей, різноманітні звірятко (Інна Геннадіївна обожнює грати в казках), хлопці та дівчата… Прийдіть і подивіться, яка вона різна в комедіях «Сто тисяч» і «Дайте завісу!..Негайно!»,і в трагікомедії «Танго», в драмі «Драні кішки».

 

А ще вона має відмінне почуття гумору. І коли вона створює черговий «капусник» то, повірте нам, він завжди смішний, оригінальний і захоплюючий.

 

На сцені і в житті Інна Геннадіївна зовсім різна. В житті зовні спокійна, стримана, інтелігентна мила пані, сцені вона стає навіть своєю антитезою: яскравою, бурхливою, темпераментною.

Галерея зображень

Квитки Online

Акторський склад

Підпишись на розсилку

Поділитися в соц.мережах: